Літературна Крижопільщина
Наша щедра Подільська земля подарувала світові багатьох видатних постів і прозаїків. Вони засяяли на літературному небосхилі негаснучими зірками, зігріваючи своїм світлом серця не одного покоління, щоб помріяти на природі, поговорити з деревами, мов із живими людьми, осягнути поглядом велич безмежного неба. І коли над нами пропливає невагома хмаринка у променях сонця, що зібралось за обрій, мимоволі пригадуємо "Крила рожевої чайки" – Миколи Трублаїні.
Кожен із нас до певної міри романтик, романтиком бук і Микола Петрович, наш славетний земляк.
Він народився 25 квітня 1907 року в селі Вільшанці М’ястківської волості Ольгопільського повіту (тепер Крижопільський р-н). Батько - лісоруб, мати - вчителька.
У 30-х роках, ставши відомим журналістом, Трублаїні робить декілька мандрівок в Арктику на криголамах "Літке", "Сибіряков" і "Володимир".
Вітчизняна війна застала Миколу Трублаїні на посаді директора Харківського філіалу видавництва "Радянський письменник". У вересні 1941 року виїхав на фронт. Працював у редакції фронтової газети "Знамя Родины". Був тяжко поранений. Помер у санітарному поїзді 4 жовтня 1941 року, похований у місті Ровеньки Ворошиловградської області. Його ім'ям названо теплохід, що курсує по Дніпру, школа і бібліотека Харкова, вулиці в селах на Вінничині.
У Вільшанці, на його батьківщині, створено народний меморіальний літературний музей. Встановлено щорічну літературну премію ім. Миколи Трублаїні, відкрито пам'ятник в Ровеньках.
Багато його творів присвячено експедиціям на північ: "На морі", "Літке", "На півночі", "Ангара", повість "Лахтак" - про героїчне життя радянських полярників. Саме тут, на півночі, гартувався характер і воля письменника.
Понад тридцять книг видав наш славетний земляк. Вони перекладені на різні мови світу і з задоволенням читаються людьми різного покоління.
Не менш відомий наш співвітчизник, людина сонячної душі – Андрій М’ястківський, що народився 14 січня 1924 року в селі Соколівка Крижопільського району і сім'ї селянина.
Закінчив Тульчинську фельдшерську школу і Вінницький педінститут. Працював сільським фельдшером, учителем, в редакції журналів та у видавництвах. Учасник війни, має нагороди. І всі його книги – це відображення творчої і життєвої біографії. Це подароване людям натхнення. Здобуток Андрія М’ястківського нараховує близько 50 книг, серед яких роман "Жито на камені", повість "Вирій", книжка новел та образків "При світлі соняшників".
Існує давня відома істина: у хорошого вчителя не може бути поганих учнів. Микола Рябий – саме з тих вдячних учнів, хто не відвернувся від світла знань і досвіду старшого друга. Саме так, друга. Бо незважаючи на різницю у роках, Андрій Пилипович сприймав Миколу Рябого своїм товаришем по перу, уважним слухачем і добрим другом.
Село Соколівка знаходиться поряд із Заболотним, де народився Микола Олександрович. І часто друзі зустрічалися у привітній господі Андрія М’ястківського, щоб обговорити нові події на літературній ниві, висловити свої думки з приводу нової книги відомого чи незнаного письменника.
Микола Рябий народився 7 грудня 1936 року в селі Заболотному Крижопільського району в сім'ї колгоспника. Закінчив гірничий технікум і факультет журналістики Київського університету. Видав чимало книг, серед яких – романи "Берег", "Вікно", "Земле-духи", "Облава на озброєного вовка".
Яскрава зірка Анатолія Бортняка засвітилась 27 квітня 1938 року в селі Олександрівка Тростянецького району в сім'ї вчителів. Згодом сім'я переїхала у село Жабокрич Крижопільського району, де жив і вчився у школі майбутній поет. Після закінчення філологічного факультету Одеського університету працював на журналістський ниві. Анатолій Бортняк – автор багатьох ліричних і гумористичних збірок, лауреат премій В. Сосюри, С. Олійника, М. Коцюбинського, О. Копиленка.
Мабуть, чув Анатолій Агафонович і про славетного майстра веселого слова Миколу Баранчеєва. До нас, у Крижопіль, доля занесла поета-гумориста у 1931 році, де він працював на посаді секретаря райредакції. Микола Баранчеєв теми для своїх гумористичних віршів-замальовок брав із самих глибин життя. Його твори схожі на народні переспіви, і з впевненістю можна сказати, що більшість із них народні колективи з радістю взяли б у свій репертуар.
І відомий нам Андрій М’ястківський, будучи початківцем, перш ніж друкувати свої вірші у газеті, йшов з ними до Миколи Іларіоновича, щоб отримати хорошу пораду від досвідченого поета.
При підтримці видатного гумориста Степана Олійника була видана збірка гуморесок М. Баранчеєва "Весела прополка".
У сузір'я крижопільських поетичних Стожар входять яскраві зірки поетичного слова, завдяки яким процвітає наш край, наче пишний диво-сад.
До таких негаснучих зірок нашого поетичного сузір'я належать Павло Мирончук (1915 р. н.), Микола Музичко (1933), Михайло Йосипенко (1934), Микола Сиротюк (1915), Григорій Хом'як (1929), Михайло Цехмейструк (1920), Микола Завальний (1947), Микола Гринчук (1935 р. н.).
Серед них і Володимир Яворівський - прозаїк-публіцист, автор гострих правдивих публікацій і передач про насущні проблеми простого народу. Людина, яка сприймає чужий біль, наче свій, яка нещадно громить ворогів демократії й обездолених, Володимир Яворівський – лауреат державної премії ім. Т. Г. Шевченка.
Хочеться згадати добрими словами і Миколу Калісецького, який називає себе "поетом палким сільських пейзажів". Працював у рідному сілі Павлівка в колгоспі, потім учителював і поряд з ним по життю йшла поезія, як поклик душі та серця. Він – автор кількох поетичних збірок.
Коли пишеш про своїх учителів, душа наповнюється радістю й особливим теплим світлом. Прокладаючи стежинку до далекого Парнасу, я завітала 9 років тому до Миколи Кучковського. Пам'ятаю, як м'яко, але водночас наполегливо він спонукав мене спочатку до перекладу віршів із близької мені російської мови, потім – до пошуку вдалих поетичних образів.
Я намагалася наслідувати манеру написання свого вчителя, але Микола Володимирович радив знайти свій стиль у поезії. Нині я гадаю, що завдяки його порадам стала на свій шлях.
Микола Володимирович належить до тих людей, які пишуть не заради грошей, а заради поезії, як потреби душі. Він не лише учитель для мене, це і прекрасний поет, філософ, перекладач. Його збірки "Погляд", "З парадного входу" та переклади з польської мови "Срібна акація" – яскравий приклад людини неординарної і водночас лагідної, ніжної, коли читаю його інтимну лірику.
Поезія та жінки – це завжди хвилююча тема. Моїми улюбленими поетесами завжди були і будуть Леся Українка, Ліна Костенко, Ірина Жиленко, Ніна Гнатюк, Ганна Чубач. Їх поезія, як пісня. І коли прислухаєшся до кожного слова, здається, то не слова, а промені золотого сонця, що торкаються ніжно струн душі.
Мабуть, на такій поезії виховувались і поетеси нашого Подільського краю Наталія Струтинська, Ольга Лук'яненко, Олена Мужилівська, Людмила Третякова, Юлія Джугастрянська, Наталя Корнівська, Віра Ковтиха та багато інших молодих поетес. Хоча не всі вони мають власні поетичні збірки, та в душі кожної з них теплиться та Божа іскра, яка палає для всіх і зігріває теплим дотиком ніжності і любові.
Наталія Струтинська наче створена природою для того, щоб оспівувати навколишній чудовий світ. Світло-русяве волосся, наче німб, освітлює одухотворене спокійне вродливе обличчя. І професія благородна – вчитель рідної мови та літератури. Як учням не полюбити той світ, до якого запрошує Наталія Іванівна у своїх віршах. Чи справедливо було б пропустити хоч одне слово з вуст чарівної феї – Музи Поезії. І линуть на чистий аркуш паперу охайні рядочки вірша, а потім злітають у висоти безмежного неба білокрилим голубом.
Ось вже 18 років не відпускає Наталію Струтинську вільний голуб поезії, а то й ще раніше. Бо першого свого вірша поетеса написала у шкільні роки. І ростуть у сімейному гніздечку два синочки, зберігаючи мамине душевне тепло у своїх серцях. А хто прочитає збірочки поетеси "Освідчення" та "Прогулянка під дощем", ще раз пересвідчиться у непересічному таланті чудової жінки.
25.03.2011
