Вїзд в місто. Стелла
|
Багата і прекрасна Вінниччина зі своїми мальовничими краєвидами, лісами, річками, широкими степами та родючими землями. Серед цієї розкоші острівцем обрав місцину Ладижин, огорнутий могутніми лісами, обвитий з усіх сторін тихими водами Південного Бугу та Сільниці. Хлюпочеться широке Ладижинське море – витвір людських рук, приваблюючи до себе на відпочинок.
Ладижин межує з Тростянецьким, Тульчинським та Гайсинським районами Вінниччини. До територіальної одиниці міста входять: село Лукашівка, селище Губник, та хутір Ружицький.
На околицях місцевості зосереджені значні запаси будівельних матеріалів: глини, піску, каоліну, граніту, які добуваються в чотирьох кар’єрах.
Агрокліматичні ресурси представлені родючими чорноземами та сірими лісовими ґрунтами. Є також площі лугових ґрунтів у заплавах річок. Лісові масиви у поєднанні з водоймами міста створюють чудову санітарну зону і мають хороші рекреаційні можливості.
Історія Ладижина починає свої витоки із сивої давнини. Ця місцевість була обжитою ще за часів Трипілля, ІУ-ІІІ ст. до н.е. Підтвердженням цьому є численні знахідки уламків трипільської кераміки та кремнієвих знарядь праці тих часів.
На схилах пагорбів при гирлі річки Соб знаходиться велике черняхівське поселення ІІ-ІУ ст. н.е. Різноманітність форм і технік орнаментації уламків ужиткових речей, знайдених тут, свідчать про значний розвиток гончарного мистецтва черняхівських племен.
На околицях міста до цих пір зустрічаються залишки грецьких амфор, що дає змогу науковцям робити висновки про активні торговельні зв’язки тогочасного населення з Причорномор’ям.
А знайдені в цій місцевості золоті монети III ст. н.е., часу правління римського імператора Олександра Севера підтверджують думку про спілкування місцевих жителів з Римською імперією та використанні ними римських монет у зовнішній торгівлі.
Містечко Ладижин у далекі часи Київського князівства було фортецею. Знаходилася вона на трикутнику, який з двох сторін омивався Південним Бугом і Сільницею. З третьої – захищена широким та глибоким ровом.
Місто-фортеця було оточене земляним валом, укріплене дерев'яним зрубом. Висота насипу сягала тридцяти метрів. На цей вал із дубовими зубчастими палями, як на хвилеріз, натикалися полчища татаро-монголів, польської шляхти, турок-яничар і кримських татар. Залишки валу ще й досі збереглися у центрі древньої частини Ладижина. За легендами, які передавалися від покоління до покоління, попід містом існували підземні ходи, навіть під Південним Бугом. Жителі фортеці користувалися ними в лиху годину нашестя ворогів. Їх залишки до цього часу нагадують про себе проваллям. Куди ведуть підземні ходи та печери, як далеко тягнуться та які мають відгалуження – сказати важко, бо ніхто цим не цікавився і не вивчав. За тими ж переказами й легендами, вели ходи аж до Брацлава, колишнього воєводства Подільського та до Гайсина.
12.03.2009
Герб міста
Місто Ладижин
