CТАТТI

02.06.2011

Автор: Мурованокуриловецька центральна районна бібліотека

Перша згадка про Курашiвцi відноситъся до 1500 року, але люди жили тут с прадавніх часів.
Археологічні розкопки свідчать, що перше поселення на території нинішнього села належить до доби пізнього неоліту, тобто 3 000 років до нашої ери. При археологічних розкопках знайдено 2 кременеві поліровані сокири довжиною 12,5 см, шириною 3,75 см, завтовщки 1 см.
Згадки про село знаходилися в архівах і стародавніх записах у Кам’янці-Подільському, стосовно 1760 року. Цей архів загинув у пожарі 1994 року. Перша згадка про найдавніше поселення в цьому районі Поділля ведеться з 1500 року. Основа села була забудована по дорозі до с. Кривохижинці — «Зруби». У 90 верствах від Кам’янця-Подільського, на дорозі між Снітковом та Мурованими Куриловцями лежить обширне село – Курашівці. Селяни займалися землеробством, але головне заняття була робота з печами – «курилками», де вони робили мечі, списи, ножі, лопати. Людей цих називали «курашами», від чого і пішла назва села. Навали татар заставляли місця поселення міняти. На березі річки Голотавської серед густого лісу засновано було теперішнє село. Згодом на землі прийшла панська Річ Посполита. Пани продавали села, продавали людей. Так в 1550 році пан Миколай Язловецький продав село панові Юрію Копачинському за 150 злотих. У 1623 році Курашівці відійшли до пані Катаріни Богушевої. У 1662 році відомий процес між позивачами Копачинських та Яна Богуша про розподіл земель, де згадується і село Курашівці. Справа між позивачами була вирішена на користь пана Дзєдушицького. А в 1757 році брати Дзєдушицькі розділили свої володіннями на Поділлі. Домінік забрав собі села – Юрківці, Улляшівці, Хоньківці, Нагоряни, Погорілу, Біляни, Татариски, Курашівці. Тадеушу залишилось місто Яришів і села Слобідка та Лядава.
В 1797 році в селі мешкало 325 чоловіків, 363 жінки — українці православного вірування, хлібороби. У 1797 році в селі збудовано церкву святого «Успіння Пресвятої Богородиці», з допомогою поміщика Еразма Собанського, священика Луки Кардасевича та селян. До церковного приходу належав присілок Діхтярка. Великою цінністю церкви була чудотворна ікона Божої Матері. Містилася в чоторяруснім іконостасі, який в 1896 році був поновлений, священиком села Василем Соханевичем (1763–1780) від одного подорожнього із Афону. В часи колективізації ікона була викрадена, і місцезнаходження її дотепер не встановлено. У 1822 році володаркою села Курашівці стала Анна Буцька-Совєтнікова з Піхельштейнів. Після її смерті син Олексій Буцький у 1880 році продав село православному панові Сільванському Ананію Федоровичу.

Реформа 1861 року частково дала селянам бажану волю – доводилося платити податки за землю — 25 493 карбованців. Життя в селі проходило мирно і тихо. Управляли селянами брати Буцькі – Олексій та Федір. Панська садиба була запущена і поремонтувати її було вирішено за гроші селян. Наведемо матеріал викупу:
«Вследствие отношения Подольського губернского исполкома по крестьянским делам присутствия от 23 марта 1868 г. за № 11232 препроводив в Могилевское казначейство засвидетельствованную копию расчетной ведомости по утвержденному выкупному акту имения помещиков с. Курашовец и приселка Дехтярка, Могилевского уезда, Алексея и Федора Буцких. Выкупные платежи с 1 сентября 1868 г. по 1869 г. – 8157 руб. 92 коп. Крестьяне обязаны отработать деньги, которые ввелись в казначейство».

У 1905 році в селі відбувся страйк. Був захоплений панський фільварок, наполовину спалений будинок, забрано землю. Але страйк носив стихійний характер і в червні 1905 року при допомозі війська був жорстоко придушений. Багатьох забрано в солдати, багатьох розстріляно.
На час 1908 року населення с. Курашовець становило 1 961 житель, із них 1 923 православних, 15 католиків, 23 єврея. Оскільки пани Буцькі були бездітні, по смерті панський будинок було викуплено Сільванським Анатолієм Федоровичем. Біля середнього ставу у великому парку височів його маєток, який потопав у фруктовому садку. Фільварок заново був відбудований. У пана було двоє дітей: дочка Олена, яка трагічно загинула під час прогулянки на коні, та син Жорж – у революційні події зник із села. Лишень частина селян мала худобу. Врожай становив 6–7 цнт/га. У березні більша частина дорослого населення залишала село, шукаючи заробітків. Йшли в Бесарабію, Херсон, Крим. Панські землі були на найкращих ґрунтах, а селянські – на найгірших. Звідси і пішли назвм: «солонець» – погані солоні ґрунти, «кринички» – завжди мокро, «кучміни» – обробляли землю кучками, «дубина» – люди розкорчовували ліси для обробітку землі. Важка праця на цукроварнях, обробіток землі, виготовлення конопляного прядива на білизну та одяг, свиту, полотняні штани, постоли. Люди жили і працювали 3 дні на пана, а 3 дні на себе.
Після жовтневого перевороту 1917 року пан Сільванський виїхав з села. Залишився один управляючий, який згодом утік. Селяни першим розділили поле, яке має назву «Захват». Згодом до села повернулися колишні фронтовики: Петро Булега, Микита Савчук, Яким Кирилюк та ін. У 1920 році створено комітет незаможних селян (комнезам) – КНС. Голова — Яків Равлович Саміляк. Члени комітету: Сауляк Василь Федорович, Гричина Григорій Васильович, Власюк Варвара Іванівна, усього 153 члени. Згодом кількість їх зросла до 201. За національністю: 107 українців, 9 росіян, 78 євреїв, 4 поляки, 3 латиші.

У 1922 році було організовано комуну. До комуни увійшло 14 сімей: Якова Кушніра, Івана Савчука, Степана Власюка, Тимофія Овчарука та інших. Загони з Чорного яру під проводом Євгена Овчарука не давали спокою комунарам, перебили комуну села «Татариски». Комунари орали, сіяли, збирали невеликі врожаї, надавали допомогу бідноті. Держава допомагала комунарам.
У 1921 році створено партосередок і первинну комсомольську організацію. Секретар парторганізації — Яким Кирилюк. До бюро входили: Цуркан Тимофій, Мельник Параска, Кирилюк Іван, Лупа Єфрем, Овчарук Микита. Комсомольський осередок очолював Савчук Кифір Тарасович. Першими комсомольцями були: Гладкий Матвій Іванович, Мельник Олексій Іванович, Мисюк Онуфрій В., Савчук Кифір Тарасович, Саміляк Василь С., Поліщук Тодосій, Савчук Федір Іванович, Саміляк Михайло Якович. Комсомольці брали участь ліквідації неписьменності, в організації хати-читальні, сільського клубу. Першого голову сільської Ради — Прокіпа Чорного, не поділивши награбоване, задушили бандити-подільника і тіло вивезли в ліс. Головою став Яков Равлович Саміляк. Членами сільради були: Булега Петро, Печенюк Михайло Григорович, Ганущак Їлесь Андрійович, Боднар Григорій Іванович, Мельник Параска.
У 1928 році на базі комуни був створений колгосп «Іскра», 3 280 га землі, у том числі 2 522 га орної. Першими колгоспниками були: Покляцький Кость, Григораш Микола, Сауляк Кость Филимонович, Гринчук Филимон, Овчарук Микита Григорович та ін. Радянською владою було розкуркулено багато сімей: Халуп’яка Андрія, Халуп’яка Мильона, Кравця Івана, Печенюка Степана та ін. Їх скарбом зміцнювався колгосп «Іскра».
Страшний голодомор 1933. Був то голод штучний, масовий сталінський геноцид, свідомо спрямований на загублення українського народу. У селі лютував голод. Люди мерли цілими сім’ями, літом, весною їли буряки, лободу, коли цього не стало – їли собак, котів, різних пташок, згодом почалося найстрашніше — канібалізм. Хоронили маленьких дітей разом з померлими батьками. Загинуло більше як 350 чоловік. На цвинтарі, на горбочках без хрестів, встановлено хрест як пам’ять того страшного лиха. В 1936 році за вказівкою органів та за підписами 36 односельчан у Курашівці була зруйнована церква.
Район був окупований фашистами 17 липня 1941 року. В перші дні окупації створили концтабір. 21 серпня 1941 року фашисти вивели з табору 1 500 людей єврейської національності і в лісі розстріляли. Загинуло всього понад 2 000 чоловік. На території району в лісах утворювались партизанські загони, у Михайлівському лісі був штаб. Помилково були скинуті зброя і радистка, яку повісили, в лісі близ села. Серед партизан були односельчани: Лубов Г. Є., Власюк В. І., Гончарук І. М., Шевчук Ф. О., Саміляк Д. О.

Село, в березені 1944 року, визволяли воїни:
240-ї стрілецької дивізії, 2-го Українського фронту під командуванням Героя Радянського Союзу полковника Уманського Т. Ф.,
133-ої стрілецької дивізії — Казашвілі Ф. П., був смертельно поранений,
237-ої стрілецької дивізії — полковник Пархоменка М. З.,
500-го батальйону 159-го укріпрайону — майор Сотніков І. П.
Найбільше постраждала частина села «Боцурівка». В селі Посухів розбомбили церкву разом із людьми, які там заховалися. 25 березня 1944 року було визволено районний центр. 179 чоловіків не повернулися до своїх домівок з війни. На ознаменування їх подвигу у самому центрі села зведено пам’ятник загиблим односельчанам, на плитах якого викарбувано прізвища.
У важкі повоєнні роки 1946 — 1947 на селі залишилися лише старі, вдови з малими дітьми. В колгоспі техніки не було, орали коровами, сіяли вручну, вирощували малі врожаї пшениці і буряка. В 1947 році почався голод, люди їхали в Молдавію, Західну Україну, Польщу, міняти своє добро на хліб, все віддавали за 3—4 кг. Мерзлу картоплю перетирали і пекли хліб, пиріжки, варили макарони. У селі працювали вчительки, медсестри, доярки, ланкові, трактористки, птахівниці, в’язальниці — їх імена розгубилися у крутозламах історії, але саме вони робили добробут, годували країну, заповнювали засіки добірним зерном.
1948 рік. Колгосп взяв позики в держави. Врожайність зернових культур в середньому була 11 цнт/га. У тваринництві було 65 корів, 280 свиней, 50 голів овець, крім того, ще 670 овець чорнокаракулевої породи, робочих коней 50 пар, волів 40 пар. Колгосп обслуговувала Кривохижинецька МТС (2 ХТЗ, 2 «Універсали»). 1951 рік став переломним роком у рільництві і тваринництві. Цукрові буряки вирощували до 200 цнт/га. На той час було 140 корів, надій молока становив 3 100 кг на корову. Була у колгоспі молотарка. Хліб до молотарки підвозили кіньми, волами. Орали вже кіньми, волочили теж кіньми, механізатори працювали в дві зміни. У 1957 році за 1 сотку города платили 0,87 коп. Примусово, заради «плана», здавали з кожного двору м’ясо, молоко, яйця, вовну.
У 1961 році об’єдналися села: Курашівці та Снітків. Центром стало останнє. Проте в січні 1962 року Курашовецький колгосп виходить з об’єднання зі Снітківським господарством і стає окремою ланкою району. За тих часів гаслом було «Кукурудза — королева полів». Хліб випікали не з самої пшениці, а наполовину з горохом і кукурудзою — сурогат. Спочатку давали в одні руки одну буханку, згодом більше. У 1964 році відмінили ряд податків, збільшили оплату праці, ввели пенсію колгоспникам-пенсіонерам. Спочатку 12 карбованців, потім 23, 36, 40 крб.
За головування Наконечного О. П., наприкінці XX століття колгосп було переіменовано на колективне сільськогосподарське підприємство — КСП «Урожай». Та воно недовго протрималося і розвалилося.