CТАТТI

12.03.2009

Автор: ВОУНБ ім.К.А.Тімірязєва
Источник: Вінницька ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва

Мапа Погребищенського району

Територія -1,2 тис. км2

На території району знаходиться 63 населених пункти

Кількість населення біля 33,7 тис. осіб,
сільське 23,5 тис. осіб
міське 10,2 тис. чоловік

Відстань від райцентру до м. Вінниці 70 км, за 2 км від залізничної станції «Ржевуська»

Річка: Рось

Адміністративний центр району м. Погребище (статус міста Погребище отримало в 1985 р.)

Телефонний код: 0-4346

Погребищенщина – край мальовничого Надросся, багатий на славні історичні події, непересічних особистостей, власні народні традиції і звичаї. Відгомін віків його далекого минулого втілений у пам'ятках культури, що ревно зберігають місцеві жителі. Вони радо зустрічають гостей і з задоволенням розповідають про свої самобутні перлини. Цій землі, дійсно, не позичати вроди. Урожайні лани, пло­доносні сади, густі зелені ліси, розлогі оксамитові долини, ба­гаті рибою ставки, мальовничі крутосхили, солов'їні діброви назавжди западають у серце кожного, хто хоч раз ступав тут, вдихав на повні груди медове повітря, куштував джерельну воду.

Найпомітнішою серед цієї краси – є блакитна Рось, річка-красуня, річка-історія, що не одне тисячоліття несе свої води через Вінниччину, Київщину, Черкащину до сивого Дніпра-Славути­ча, додаючи йому невичерпності й сили.

Річку місцеві жителі любили завжди. Недарма у місці її витоку, біля криниці з прохолодною, доброю на смак водою, спорудили великого декоративного лелеку – символ миру і добра. Поряд, дбайливі господарі посадили білокорі берези, кущі червоної калини. На великому щиті-панно подається «біографія» голубої артерії краю. На ньому вміщені й поетичні рядки:

Славний краю, куточок Поділля,

Вишумовуй розливом колось!

Гомони на широкім привіллі

Рідна серцю, замріяна Рось!

Територія Погребищенського краю розташована в лісостеповій зоні. На півночі район межує з Житомирською, на сході – Київською областями, на півдні з Оратівським та Липовецьким, на заході з Козятинським та Калинівським районами Вінницької області. З корисних копалин переважає граніт, пісок.

Ґрунти опідзолені та чорноземні. Клімат помірно - континентальний, з теплим літом і помірно м’якою зимою.

В районі нараховується 16 річок, загальною довжиною 244 км та 212 ставків загальною площею 1,5 тис. га.

Чимало в цьому краї й археологічних пам’яток. 1831 р. невідомо ким було розкопано курган біля с. Бабин. В ньому знайдено поховання у сидячому положенні в кам'яному склепі. Біля с. Бурківці у 1838 р. поміщик Туркул розкопав курган, в якому виявив кам'яні знаряддя, а близько 1850 р. хтось розкопав ще 2 кургани. Четвертий курган біля того ж села вивчав у 1872 р. поміщик Гейбович і знайшов людські кістяки, обкладені деревом. 1840 р. поміщик Мадейський виявив на городищі біля с. Скибинці золотий ланцюжок, мозаїчну ікону Богородиці, 2 золоті персні та золоту медаль Стефана Баторія. Всі ці речі він з часом загубив. А у 1850 і 1852 рр. він же розкопав ще 2 кургани, де були: в одному – кам'яна полірована сокира-молот та кремінна полірована сокира, а в іншому – скелети вершника (із бронзовою гривнею на шиї) та коня, під якими лежали людські кістяки в кілька ярусів і при них маленькі глиняні горщики. Біля сіл Адамівна, Білашки, Бухни, Іваньки, Васильківці, Круподеринці виявлені пам’ятки черняхівської культури.

Перші згадки про територію, що нині має назву Погребищенщина, датуються 1148 р. Погребищани є нащадками слов’янського племені росичів, які згадуються в «Слові о полку Ігоревім», що кочували мальовничими берегами річки Рось. В стародавніх літописах цю річку називали Русь. На думку багатьох істориків, саме ці племена стали ядром Київської Русі.

На початку ХІІІ ст. після нищівної монголо-татарської навали на пожарищі знищеного поселення Рокитня залишилися одні погреби, в яких переховувалися вцілілі жителі. Звідси, за переказами, і походить назва Погребище. Є й інша версія-легенда про походження назви поселення, яка розповідає про те, що в давнину козаки плавали по Дніпру на човнах та й повернули на Рось, щоб дізнатися, чи далеко по ній можна пливти. Коли допливли до поселення, то один з гребців каже отаманові: «Далі вже мілко, мабуть, не попливемо». А отаман козакові відповідає: «Не мілко – погреби ще». Сподобалася козакам отаманова відповідь, тож надалі, підпливаючи до цього місця, козаки казали: «Зараз буде «погреби ще». То пізніше й стали називати поселення – Погребище.

Після Люблінської унії 1569 р. Погребище стало частиною Речі Посполитої й отримало Магдебурзьке право, що свідчить про його неабиякий тогочасний розвиток.

Біографія Погребища дуже багата і колоритна. Приміром, у 1629 р. тут вже налічувалося понад 6 тис. душ населення а у Вінниці – дев’ять. У плані кількості мешканців та стану розвитку ремісництва, хліборобства, торгівлі його порівнювали навіть з Брацлавом, тодішнім центром воєводства.

Невдовзі воно стає навіть сотенним містечком спочатку Вінницького, а пізніше Брацлавського полку.

ДОДАТКИ