Автор: Катеринчак, П.
Піст перед Великоднем тривав сім тижнів:
Першу неділю Великого посту називали збірною тому що від цього дня молодь збиралася на вулиці. Це зібрання супроводжувалось таким звичаєм: дівчата варили кашу з маком та яйцями і закопували на тому місці де мають відбутися весняні ігри, розваги, гуляння.
Четверта неділя Великого посту називалася Хрестопокинним або середопістяні, хрестинцями. Та як після середи, або в цей день пекли з пшеничного борошна хлібці у формі хрестиків. Половину печива – «хлібців» з’їдали, а іншу частину заривали в зерно, яке мали засівати весною. Під час сівби «хрестинці» брали з собою закопували на полю де висівали, щоб «нива краще родила».
П’ята неділя Великого посту називалася похвальною. Цей тиждень припадав після Благовіщення. Тому цього тижня обов’язково потрібно було засіяти ниву – все буде рости дуже добре, «на похвалу».
Шостий тиждень – вербний. Цього тижня неможна було нічого сіяти, а особливо коноплі та городину. В цю неділю люди йшли до церкви святити вербу. Повертаючись із церкви свяченими гілками верби жінки «вдаряли» усіх і промовляли:
Не я б’ю – верба б’є
За тиждень Великдень
Освячені гілки зберігали за образами до наступної Вербної неділі, гілок свячених не викидали, а спалювали в печі коли пекли Великодні паски. На Юрія вигонили на випас корови гілками свяченими.
Сьома неділя – закінчення Великого посту, називали «чистим», або «білим», «живим». На цьому тижні віруючі люди дотримувались посту так само суворо, як і на першому тижні Великого посту. Сповідалися.
Люди вірили, що це найкращий час для сівби ранніх, ярих зернових культур і гороху – все мало рости без бур'яну.
Найважливіший день цього тижня був – четвер, який називається чистим. Усі основні «підготовки» були закінчені – в хаті вибіляно, стинькована підлога, постелено соломи.
В цей день сіяти не слід, бо з родини міг хтось померти. Важку роботу залишали. Існувало таке повір’я:
в четвер до схід сонця ворон носить з гнізда до річки своїх дітей, щоб скупати. Хто в цей день скупається раніше від воронячих дітей той буде здоровим протягом цілого року. тому хворі люди копалися вночі, щоб першими очиститись від хвороби. Коли хворий скупався, набирав відро води з річки чи ставка і виливав на перехресну дорогу, щоб залишити свої хвороби і лихо. Інші селянини зранку з хат не виходили, а особливо минали перехресні дороги, щоб не вчепилося щось.
В цей день радилося стригти дітей, щоб волосся не лізло в очки та не боліла голівка. Білизну прали в цей вечір в попілі та й і голову мили також в попілі, деколи із яйцями.
Паску пекли в п’ятницю. Коли паску всадили в «п’єц» всі виходили з хати, щоб паска спеклась гарною і не «пом’ятою». Випечені паски не їли до Великодня.
Красили яйці в червоний колір на спомин пролитої Ісусом крові і як символ Воскресіння.
В суботу готували м’ясні страви: смажене порося, ковбаси, сирну бабу, але не «кушали». Ввечері господиня складала в кошик паску, порося, сирну бабу, крашанки, ковбас, масло, сало, мед, сіль, цукор,пшоно, ніж, землю, шматочок чорного хліба, білу глину, мак. І на цілу ніч йдуть до церкви.
Прийшовши з церкви сім’я сідає снідати. Спочатку їдять свячене яйце, його ріжуть на стільки частинок, скільки є членів родини у сім’ї і кожен свою частину повинен з’їсти.
Верх паски давали корові – щоб давала багато молока. Посвячену в сіль вживали від болі в животі, пшоно берегли для курчат, цукор помагав хворим очам, ножом «захрещували», «відводили» бешиху, а маком обсипали хату.
Молоді дівчата та парубки три дні біля церкви співали різних пісень, грали в ігри. Парубки заказували, «наймали» музики і запрошували дівчат гуляти. Після кожного танцю дівчина давала парубку найкращу писанку.
Наступний четвер по Великодню називається «нявським» або «рахманським». В цей день намагались нічого не робити. Старі люди збирались в гурти та йшли до річки пускати по воді шкаралупи від крашанок, які сповіщали померлим про Великдень.
Вознесіння відзначали на сороковий день після Великодні в четвер. В цей день пекли печиво, готували млинці з пшеничного борошна – «Божі онучі» і на кладовищу клали померлим.