CТАТТI

19.06.2013

Автор: Єнікеєва Ірина
Источник: Єнікеєва, І. Народна архітектура с. Дяківці (Літинського району Вінницької області) / І. Єнікеєва // Матеріали до етнології Поділля: польові дослідження : збірка. Вип. 1 / ред. В. А. Косаківський. - Вінниця : ВДПУ, 2005. - С. 30-32. : іл.

Народна архітектурна творчість належить до одного з найдавніших явищ культури. Український народ пишається культурними здобутками своїх предків, бо в них бачить не тільки своє минуле, а й сучасне і майбутнє. На жаль, час не шкодує старовинних архітектурних споруд. Архітектура тісно по'язана з історією розвитку людства. Пам'ятки архітектури складають неабияку художню цінність, яка виявляється в екстер'єрі та в інтер'єрі хати. У традиціях української хати простежується безмежний прояв творчої снаги народу, його досвіду, знань, смаку. Формування хати тривало протягом століть, хоч сама вона з'явилася ще глибокої давнини. На кожному з історичних етапів у ній відобразився характер продуктивних сил та суспільних стосунків, особливості господарської діяльності населення, форми сімейного та громадянського побуту, міжетнічні взаємовідносини.

Протягом чотирьох останніх років навчання ми проводили фольклорно-етнографічне дослідження с. Дяківці. За цей час зібрано матеріал про ремесла та промисли, звичаї і обряди та народну архітектуру. Остання тема досліджувалася найбільше.

Вивчаючи народну архітектуру с. Дяківці Літинcького району, ми взяли за мету виявити та описати старовинні українські хати, які ще покриті соломою. Під час обстеження нам вдалося познайомитись з Паламарчук Ганною Кіндратівною, 1925 року народження, уроженкою с. Дяківці, та Кульчицькою Мотрею Дем'янівною, 1915 року народження, господинею хати з солом'яною стріхою. Вони із задоволенням розповіли про способи будівництва житла та господарських споруд. Також велику допомогу ми отримали від Єнікеєвої Людмили Григорівни, уроженки с. Дяківці, що на даний час проживає в м. Вінниці, яка змалечку спостерігала за народним будівництвом.

Стіни народного житла в с. Дяківці зводилися з різних матеріалів, залежно від місцевих ресурсів і можливостей селян. Найдавніша конструкція стін «стовпова» (каркасна). Стовпи також закопували там, де мали бути вікна і двері. Зверху всі закопані стовпи скріплювалися платвами. Спочатку по периметру майбутньої хати або господарської споруди закопували дерев'яні стовпи, тобто виготовляли каркас майбутньої будівлі. Проміжки між стовпами заповнювали вальками та цівками. Вальки робилися з довгої соломи, що перемішувалася з глиною та викладалися горизонтально. На ряд вальків клалась деревина, яка називалась цівкою, що вставлялась в жолобок, видовбаний на стовпах, і так чередували до самого верху. Потім стіни з обох боків накидали глиною з соломою, перед цим добре замішаною, а потім загладжували глиною з половою та білили. Висота стін була приблизно до 2 м. В минулому стіни хати називались так: фасадна (чільна), причілкова, тильна [1].

Поряд з каркасною конструкцією у Дяківцях побутувала і зрубна. Стіни таких жител складались з кругляків, які кріпилися «в цівку». Зрубні стіни мастили глиною в закидку з обох сторін. Обмазані стіни білили, як ззовні, так і всередині. В селі побутувала також безкаркасна технологія зведення стін з сирцевих висушених блоків-цеглин, з саману, а згодом з цегли. Крім одноповерхової забудови в останнє десятиліття набуло поширення двоповерхове будівництво жител з цегли [2].

У давніх житлах не було фундаменту, а за основу будівлі у зрубних житлах становили підвалини, товсті колоди, які клалися на землю. Згодом їх клали на каміння. Бідні селяни будували призьбу спереду хати та на причілку. Призьба в ті часи слугувала за лаву, на якій, переважно вечорами, сиділи люди. Також вважалося, що призьба взимку утеплює хату. Десь на початку XX ст. зрідка з'являється фундамент з каменя та цегли, що зустрічався у заможних селян. В той же час господарські будівлі двору ставлять без фундаменту, стовпи каркасу закопувались у землю.

Підлога (долівка) в старій українській хаті у с. Дяківцях була винятково глиняною. Дощана підлога навіть у житлі заможних селян зустрічалась рідко.

Стеля підтримувалась повздовжніми або поперечними балками – «сволоками». На сволоки вкладали різного роду настил із дощок - коротких плах, обплетених глиносолом'яними вальками. Глина зберігала тепло впродовж усієї зими. Господарські будівлі двору, окрім комори, не мали стелі. Стелю як правило завжди білили.

Наприкінці XIX - на початку XX ст найпоширенішою конструкцією даху була чотирисхила на кроквах, які кріпились на верхні вінці зрубу, або на поперечних балках, покладених по верху стін. На кроквах кріпились рейки, на які з часом пришивали сніпки, а в 50-70 рр. прикріплювали бляху та шифер. В даній місцевості було поширене співвідношення висоти стін і даху 1:1 [3].

Дах на будівлях в с. Дяківці раніше покривали соломою. Сніпки робили з житньої соломи. Було 2 види сніпків: з великою та з малою китицями.

Технологія виготовлення сніпків: бралась обмолочена солома і зв'язувалась перевеслом. Зв'язаний сніпок розділявся навпіл і перекручувався. Пошивали дах сніпками колосками донизу, зв'язаним доверху. Щоб вирівняти стріху обрубували сокирою виступаючі краї до спеціальної дошки з ручкою Покривається хата знизу до верху. Спочатку боки, потім кути і зверху щільне накладали солому і ставили рогачі. Великими сніпками пошивали кути даху і перший ряд, а маленькими-боки. Наприкінці XIX ст. солом'яні хати почали перекривати черепицею і бляхою. У 70-80 роках XX ст. люди надали перевагу більш новому виду перекриття даху – шифером [1].

Мінімальний винос даху над чільною та тильною стінами в кінці XIX ст. був обумовлений конструкцією опори крокв, за якою вони зарубувались в розміщені на стінах балки стелі. Коли на виступи повздовжніх плах та кінці сволока укладалися виносні балки, то над причілковими стінами створювалися виноси даху, що називались «піддашками».

Хати будувались входом і вікнами на південь переважно приземленими з маленькими віконцями, щоб краще зберегти тепло і затишок.

Хата зазвичай будувалась на значній відстані від дороги і в глибині двору.

Напроти вікон хати розташовувалися господарські споруди - комора, льох (погріб) та будівлі для великої рогатої худоби. Житловий будинок з господарськими будівлями утворює окрему частину двору - подвір'я.

Наприкінці XIX- початку XX ст. у переважній більшості районів Поділля та в с. Дяківці були поширені плетені з лози тини, зустрічаються огорожі, зроблені з тонких стовбурів дерев, горизонтально покладених між подвійними вертикально вбитими в землю стовпчиками [2].

Одна звичайна селянська хата в с. Дяківцях є пам'яткою культури українського народу. Це хата, де народився і зріс відомий український письменник М. П. Стельмах. Сьогодні ця садиба - меморіальний музей письменника. Вона є традиційною для подільського села і складається з хати (сіни+хата+хата), господарських споруд, літньої кухні. Хата розташована боковою стороною до вулиці. Частина господарських споруд тильною стороною повернута до вулиці. Між хатою та господарськими спорудами - подвір'я, поряд фруктовий сад та город. Сьогодні на подвір'ї клумби, в яких висаджують квіти (чорнобривці, айстри, півонії).

У 1992 р. на кошти дружини Стельмаха - Лесі Анатоліївни у центрі села був побудований двоповерховий літературно-меморіальний музей-бібліотека, у якому зібрані не тільки речі, а й твори, рукописи, фотографії, письменника та інші експонати. До музею навідуються односельці та гості з різних куточків України. Мандрівники. Тому хто б не завітав у с. Дяківці дороги його все одно приведуть у Стельмахову світлицю.

Отже, в селі Дяківці збереглися й досі декілька зразків хат, які були побудовані у кінці XIX- на початку XX ст. за каркасною та зрубною конструкціями, дах яких перекритий соломою і на даний час проживають люди.

Пізніше, починаючи з середини ХХ ст, поширилася ще одна техніка зведення стін з глиняних блоків - цеглин з саману, а згодом і з цегли, яка побутує й досі. Крім одноповерхової забудови в останнім часом поширилася практика зведення кількаповерхових жител. Будують їх, в основному, з цегли або блочків.

Нині в с. Дяківці поширена переважно вільна забудова двору.

Історія завжди з нами. Іноді самі того не помічаємо або не осмислюючи ми входимо у минуле, зупиняємось біля речей, створених людськими руками сто чи більше років тому і захоплюємось, і пишаємось давнім майстром, що їх виготовив.

Джерела:

1. Записано автором 24 березня 2003 р. від Єнікеєвої Людмили Григорівни, 1954 р. н., уродженки с. Дяківці, нині жительки м. Вінниці.

2. Записано автором 25 березня 2003 р. від Кульчицької Мотрі Дем'янівни, 1915 р. н, жительки с. Дяківці.

3. Записано автором 25 березня 2003 р. від Паламарчук Ганни Кіндратівни, 1925 р. н., жительки с. Дяківці.