Рис. 1. Хата Василя Петровича Ґудзя, збудована у 1925 році
|
Село розташоване на берегах річок Берладинки та Бережанки, що впадають у Південний Буг.
Точна дата заснування села невідома. Але у XVI ст. село існувало під назвою Бадівка. У1569 році його власник пан Ободівський змінив назву на Ободівку
Підчас війни 1654-1667 рр. Ободівка неодноразово піддавалась нападам турків і кримських татар. У 1654 році Ободівка була великим містом, з укріпленим замком. У місті височіли дві дерев'яні церкви - Успіння Богородиці та святого Михаїла.
Ободівкою володіли князі Короткі, потім Януш Вишневецький, від нього вона перейшла до Любомирських. У 1718 році Ободівка належала Потоцькому воєводі Київському. У1787 році Потоцький продав Ободівку пану Сабанському.
З давніх-давен Ободівка поділялась на три частими, південно-східна частина називається «Піски» (центр села), західна – «Лози», південно-західна – «Кучугури». На Кучугурах розташований палац пана Сабанського. Тут наприкінці XVIII ст. був закладений рідкісний за своєрідністю парк, який був створений відомим паркобудівником Діонісієм Маклером. Залишки палацу й парку зберігаються й донині.
Село Ободівка завжди було великим та багатонаціональним. В XVII ст. Ободівку населяли українці, поляки, а центр села був повністю заселеним єврейськими сім'ями. Після 1917 року поляків поменшало, зате з'явились поселення росіян і молдован. У 70-х рр. XX ст. євреї почали масово виїжджати в Ізраїль і за декілька років житлові будинки в центрі Ободівки, де вони жили, зовсім спорожніли. Нині в Ободівці проживають українці (яких на сьогодні є більшість), росіяни, молдовани, почали масово поселятись цигани, які ведуть осілий спосіб життя [1].
Фольклорно-етнографічні практики я проходила у своєму селі Нова Ободівка Тростянецького району, там я досліджувала фольклор, народний одяг, звичаї та обряди, ремесла та промисли, а також народну архітектуру. Найбільше мені хотілось би розповісти саме про народну архітектуру мого села.
У селі будувалося кілька видів хат. Насамперед, це були глинобитні хати на «слупах», основним будівельним матеріалом для яких були дерево і глина (рис. 1). Стіни в таких хатах зводились з вальків, які клалися навскіс, що називалося «в ялинку». По вуглах хати закопувались стовпи, які називалися «слупи». Вони закопувалися і по довжині стін. Між ними забивалися дерев'яні дошки - заміті, які чергувалися глиняними вальками.
В 20-30-х рр. XX ст були ще споруди - кам'яниці, які будувалися тільки з каменю. Вони використовувалися здебільшого як холодне місце для зберігання продуктів. Стіни такої «кам'яниці» вкопувалися на 1-1,5 м. в землю, ще 1 м. - над землею. Він використовувався як природний холодильник, де зберігали різні продукти,та лід, який додавали до деяких страв, компотів, квасу.
У багатьох жителів були хати з цегли. Вони були холодні, стіни в них будувалися дуже товстими.
Дерев'яних будинків не було. Вже значно пізніше, в 60-х роках XX ст. глинобитні хати облицьовувалися плиткою або білою цеглою. Тоді ж почали будувати хати з шлаку. Це було дуже тривале будівництво: під шлак, розведений з вапняковим розчином, попередньо готували обмостку з дощок. В неї заливали шлак, змішаний з вапняковим розчином. Він застигав, тоді обмостку піднімали вище і знову заливали. Такі хати були довговічні і теплі. Але не всі могли собі це дозволити, тому здебільшого, хати були з глини - глинобитні. Знадвору їх штукатурили -спочатку глиною з половою, а потім розчином глини і піску. Хати будували невисокі -до 1,80 м. Вікна в хатах робили на 4 шибки, двері були низенькі. В хаті обов'язково була комора. Спочатку були сіни, з сіней двері вели до комори, де зберігали запаси - продукти і різне збіжжя, й до хати.
Хати будували спочатку без фундаменту, тільки глинобитні стіни. Фундамент почали будувати після революції, при радянській владі, і то це було не дуже поширено, приблизно до 50-х років минулого століття.
Фундамент клали в основному з каменю, який добували в кар'єрі. Фундамент клали в ті часи на розчин глини і піску, вже значно пізніше, аж в 70-х роках XX ст., на цементний розчин, що було міцніше. У кінці XX ст. поверх фундаменту робили ще й бетонний пояс.
Стіни хати називалися: передня — фасадна, бокова - причілкова.
Здавна (але зрідка трапляється і тепер) підлога в хатах була земляна, її гладенько змащували розчином з глини і тирси. Зверху ще раз змащували глиною з кінським послідом. А поверх висохлої підлоги розкидали різні пахучі трави.
У нас будували хати зі стелею, вздовж якої був покладений сволок. Зазвичай він був один. На ньому був вирізьблений хрест, часом був напис «Спаси і сохрани».
Стеля робилася з вальків, якими обвальковували заміть. Але в сусідніх селах це було по-різному: в одних - заміть виймали з балків, обвальковували (обкручували) кожну і знову вкладали поміж балками, а в нас - стелю «скидали», тобто, подавали на горище глину, замішану з половою та соломою, а там її розмазували товстим шаром по замітях, а знизу стелю «підкидали» - теж змащували глиною з половою. В деяких сусідніх селах до заміті прибивали «дранку» (дерев'яну решітку), до якої підкидали глиняний розчин.
Коли стеля висихала, її «шпарували» - змащували гладенько дощечкою розчином річкового (у нас із Бугу) піску. А вже коли все висихало - стелю і стіни білили білою глиною.
Вікна в хатах прикрашалися наличниками, які утепляли хату, а пізніше відігравали оздоблювальну роль. Вікна і наличники фарбували, часом різними кольорами. Рами на вікнах встановлювали знадвору наглухо, а з хати рухомо, щоб можна було їх відкрити.
Двері в старих хатах були одні, часом над ними було віконечко. Двері були з фасаду. Вони розташовувалися так, щоб в сінях до них були близько двері до хати і до комори. Ширина дверей була різною - 0,75-0,90 м, висота приблизно 1,50-1,60 м. Це були в основному одностулкові двері.
У нас дахи на хатах були чотирисхилі, у відношенні до висоти стін - 1:2. Дах був на кроквах, які закріплювались у верхній кінець балок стелі. Найпоширенішим матеріалом покриття даху була солома, її зв'язували у різноманітні снопики – «сніпки». Сніпки клали по хаті гузирем вверх, крім першого ряду стріхи. По ребрах та по всьому даху викладали сходинки - острішки. Такий дах завершувався високим гребенем.
Залізні дахи почали масово впроваджуватись приблизно в 50-х роках XX ст. Раніше вони були лише в заможних жителів села.
У 70-х - 90-х роках минулого століття дахи почали крити шифером та черепицею.
По фасаду хати і по причілковій стіні інколи робили винос даху - галерею з піддашками. Часом з фасадної сторони галерею підтримували кілька слупів, закопаних у землю. Коло вхідних дверей деколи робили ґанок. Він міг бути закритий або напівзакритий.
Найпоширенішим типом планування хати було таке: сіни + хата + хата.
Димарі в хаті були високі, часом коло комори робили спеціальне приміщення - для димоходу, куди виходили витяжки з печі та груби. По стінах такого приміщення були вмуровані дерев'яні перекладини, по яких вилазили, щоб обмастити димар зсередини. На горищі димар також обмазували глиною. У димарі коптили сало чи ковбасу.
В хаті їжу варили в основному в печі, яка займала цілий куток в кімнаті. Коло печі часом була прибудована плита з лежанкою, на якій можна було б спати. Всі хати мали окремий димар, таких хат, щоб в них палилось «по-чорному», тобто, без димаря, в нашому селі в досліджуваний час не було.
Стіни хат традиційно були білими, лише недавно їх почали фарбувати в різні кольори та обкладати різною плиткою.
Інтер'єр майже всіх хат був традиційним: біля вхідних дверей - піч, обернена челюстями до фасаду, від печі по діагоналі був святий куток-покуття, де були ікони, прикрашені рушниками, пахучим зіллям і квітами. Попід фасадну стіну клали лавку, застелену налавником; до причілкової стіни тулився піл, також застелений рядном, коло нього під тильною стіною був стіл (в будень нічим не прикрашений, а в свято - застелений святковою скатертиною).
Біля дверей була маленька лавочка для відра з водою, а коло печі - мисник, з мисками і горщиками. Біля дверей були різні полички, де зберігали дріб'язок. Жила хата мала щонайменше три вікна. У заможніших сім'ях були ліжка, зроблені з дерева і оздоблені різним орнаментом. В кожній хаті була дерев'яна скриня,оздоблена металом та розмальована орнаментом. Віко скрині інколи було випуклим. У ній зберігався весь одяг господарів та різні тканини. Крім того ще була окремо скриня для дочок, які самі для себе виготовляли посаг. Це так звані «дівоцькі» скрині, де зберігався одяг, рушники, полотно, взуття, хустки тощо.
Хати прикрашали штучними квітами Вздовж сволоку чіпляли гірлянди зі штучних квітів, букети їх були і коло ікон. Піч розмальовували півниками, яскравими квітами перед різними святами. В хатньому начинні переважав полив'яний посуд - це були різні миски, горщики, гладущики для молока, горнята для їжі. Був і фігурний посуд - баранці, куди наливалось вино. Але часто їх використовували як декоративний посуд у миснику. Для перенесення їжі в поле у жнива використовували «близнята» - спарені горнята з кришечками, в один з них насипали борщ, в другий - кашу.
Крім того ще була обов'язково (але не у всіх) велика полив'яна миска, в якій мили руки, голову. Але здебільшого для цього використовували дерев'яні ночви, а ще були дерев'яні відра для води.
Стіни прикрашали домоткані килими. Вони виготовлялись майстринями-килимарницями на ткацьких верстатах. Килими були переважно з рослинними орнаментами. В нашому селі це були килими на три квітки (на чорному фоні вздовж всієї довжини килима були виткані три червоні троянди). Килими здебільшого були розвішані на стіні над полом. Під вікнами стіни також завішувались вузьким довгим залавником, який називають - підвіконня. Піл застелявся рядном, орнамент якого складався з червоної і чорної клітинки.
На піл ставили подушки, квадратної форм й, великі і малі. Складалися вони пірамідою: знизу - великі, доверху - менші. Подушок завжди було багато (вісім-десять).
Хати освітлювалися свічками, каганцями. Пізніше -гасовими лампами зі склом – «восьмерик», «12-лінійка», а в свято використовували лампи зі склом – «24-лінійки». Лампи ставились в центрі стола або підвішувалися до сволока.
Крім лавок, під вікнами в хаті були ще маленькі стільчики та ослінчики, особливо якщо в сім'ї були малі діти. Вішалки для одягу були дерев'яні, виточені, розташовані біля дверей. У стелю біля полу був вбитий металевий гачок, на якому висіла колиска для дитини, сплетена з верболозу. Біля печі над полом розташовувалась жердка, на яку «скидали» повсякденний одяг, а у свята його прикрашали гарними рушниками.
Ікони розташовували в кутку хати, але деколи їх вішали на стінах. Вони були завжди прикрашені рушниками. У базарні дні для дітей купувались глиняні свистульки. Також був у вжитку і скляний посуд - склянки, стаканчики, графини.
Біля хати в 20-30-х роках почали будувати лазні. Вони являли собою окреме приміщення, з плитою із вмурованим в неї казаном, де грілася вода, та самою лазнею - приміщенням з великими ночвами для миття.
Садиби в с. Нова Ободівка були різні. Найчастіше хата будували біля вулиці - фасадом до вулиці. Господарські приміщення розміщали поряд з хатою: хлів, де була худоба, погріб навпроти хати з катрагою зверху.
Двори були в основному пов'язані з господарськими будівлями, але завжди коло хат було подвір'я, де грались діти, росли квіти. За хатою був город і сад. В декого коло хати розміщувалася клуня, в якій зберігалося збіжжя. Клуня була зроблена з дерев'яних брусків. Дах був під соломою, без стелі.
Також у господарстві були сушарки, де сушили фрукти-грушки, яблука, сливи. Сушарки були зроблені як плита, лише верх був сплетений з верболозу, на який насипали для сушіння фрукти.
Під комори в хатах займали частину сіней. Але в 30-40-х роках XX ст. їх будували інколи окремо від хати. Стіни її були глинобитні. Обмазувались стіни глиною знадвору і зсередини. Якщо комора була збудована окремо від хати, то дах на ній був такий же, як і на хаті. Обов'язково була така ж стеля, як у хаті, галерея також була з причілку.
Кожен двір мав свою огорожу-тин, що складався з прибитих до стовпчиків тонких жердин горизонтально до землі або пліт, плетений з верболозу. Заможніші робили огорожі з дощок, які прибивали щільно одна до одної. Тепер огорожі роблять з каменю чи цегли.
Ворота та хвіртки колись були дерев'яні - з різних дощечок, тепер майже всі вони металеві.
У нашому селі хати білили білою глиною. Білими були фасад і причілки. Червоною глиною білили затилля хати. Глину купували на базарі, вибирали прискіпливо, щоб була гарна. Призьбу завжди підводили по буднях -жовтою глиною, а перед святами - червоною.
Господарські будівлі - хлів, курник, комора також були побілені білою глиною, з підводкою призьби і побілкою причілку жовтою глиною.
На вікнах були вазони -здебільшого, калачики, що цвіли червоно і рожево.
Під час дощу під стріхою ставили діжку для води. Багато хто мав свої жорна, на яких можна було змолоти зерно на різні крупи.
Заготовляли на зиму капусту, огірки, помідори. їх квасили у великих діжках, які стояли в коморі в хаті. В погребах зберігалась картопля, буряки, морква. На горищах хат засипали кукурудзу, пшеницю, ячмінь. Якщо кололи свиню, то солили сало в боднях - спеціальних діжках, щедро пересипаючи його сіллю. Так само засолювали й рибу. М'ясо в'ялили в комині і зберігали в підвішеному мішку, щоб не зіпсувалося.
У декого були музичні інструменти-труба, бубон, сопілка. В 50-х рр. поширені були патефони.
В результаті проведеного дослідження можна зробити висновок, що в с. Нова Ободівка в 20-30-х рр. XX ст. були поширені хати глинобитні та кам'яниці; в 60-х рр. поширилось будівництво хатів із шлаку, які вже почали облицьовувати плиткою та цеглою.
В даний час хати будують тільки з цегли. Новозведенні стіни облицьовують відразу керамічною плиткою.
Джерела та література
1.Костенко О.П. Історія села Ободівки Тростянецького району Вінницької області. Рукопис зберігається в Ободівському краєзнавчому музеї.
2.Запис автора 18 вересня 2004 р. від Ґудзя В.П., 1938 р. н., жителя села Ободівка
20.06.2013
