Всього за 6 кілометрів від міста Могилів-Подільський, між двома горбами розташувалася стародавня Карпівка. Неповторної краси за будь-якої пори року, додає річечка Дирло - притока швидкого Дністра, яка змійкою протікає через все село.
Перші письмові відомості про Карпівку згадуються ще в XVI ст. Старожили розповідають, що назване село на честь першого поселенця Карпа.
У 1861 р., коли було скасовано кріпосне право, тут було 138 дворів. На них припадало 29,9 % всієї землі, решта 70,1% належала поміщикові та церкві. За даними 1900 р. у Карпівці проживало 1309 мешканців, які володіли 867 га землі. Поміщикові належало 1002 га і 58 га церкві. Отож, лише одному поміщикові належало 52 % всієї землі. Таке становище доводило селян до відчаю. Тому боротьба за землю не припинялась. Всією, найбільш родючою землею володів поміщик Ельо. Пізніше земля і маєток належали його зятю, німецькому лікарю Лейснеру, який згодом збудував консервний завод. Продукція підприємства була відома і цінувалася далеко за межами України. Після революції в маєтку містився плодоконсервний завод. Під час війни будівлі були розгромлені. Збереглася лише одна будівля.
У 1868 р. в Карпівку приїхав Михайло Старицький. Йому настільки прийшлася до душі ця мальовнича земля, що прожив у 14 років. Тут народилася його дочка Людмила. У Карпівці відомий український письменник написав багато творів під якими підписувався псевдонімом "Карпівець". До Старицького в гості приїжджали такі видатні люди як: Олена Пчілка, Михайло Кропивницький, Михайло Лисенко.
Важкими виявилися для місцевих жителів роки визвольної боротьби проти поміщицького гніту, проти інтервентів, громадянської війни.
У телеграмі Подільського жандармського управління в департамент поліції від 24 серпня 1907 року повідомлялось, що того дня відбулась сутичка між поліцією і селянами, в яких двох жителів Карпівки було вбито. Вже в грудні 1917 року карпівчани під керівництвом ревкому розгромили поміщицький маєток, розібрали інвентар і худобу, приступили до розподілу земель.
Багато тутешніх мешканців влились у Серебрійський партизанський полк. Тільки в листопаді 1920 року в селі остаточно встановлюється радянська влада. З перших днів тут створюється місцевий орган влади - сільська рада.
Її першими керівниками були Тарас Квятківсьйий, Опанас Мудрак, Микита Погребняк, Феодосій Шевчук, Григорій Залєвський. У 1922 р. було організовано радгосп "КІМ". Плодоконсервний завод існував у Карпівці до 1930 року. Згодом підприємство було переведено до Могилева-Подільського, а землі радгоспу "КІМ" цього ж року були передані в с/г артіль.
З 22 липня 1941 року по 19 березня 1944 року село перебувало під німецькою окупацією. За цей час окупанти пограбували артіль, нанесли величезної шкоди карпівчанам. Тільки збитки колгоспу становили 1,2 млн. крб.
Сотні місцевих жителів пішли захищати свою Батьківщину від фашистської навали. Не всі вони повернулися до мирної праці. Із 270 учасників війни 125 загинуло на різних фронтах, 120 було поранено, 94 нагороджено орденами і медалями Радянського Союзу. А це: Юхим Корбут, Дмитро Налужний, Гаврило Гураш, Павло Сандюк та інші. Багато учасників війни стали офіцерами Радянської Армії. Серед них - Павло Сандюк, Тодосій Шевчук, Микола Яцентюк, Іван Завроцький, Іван Зіньковський, Федір Братчук, Василь Закордонець.
Вже в 1948 р. було освоєно довоєнну посівну площу. У 1960 р. колгосп об'єднується з Могилів-Подільським радгоспом "КІМ". У с. Карпівці організовано відділок радгоспу, який мав свою садово-овочеву спеціалізацію. Також тут вирощували зернові культури. Добре було організовано м'ясо-молочне тваринництво.
Відділок тоді мав 988 га орної землі, 13 тракторів, 5 комбайнів та чимало іншої техніки. У 1970 р. було вирощено 14057 ц. овочів.
Змінилося обличчя села. У селі з’явилися 150 добротних будинків, старі хати було перекрито шифером або ж черепицею.
У селі збудували нову типову школу, в якій навчалося 230 дітей. А ще дитсадок, клуб, сільську та шкільну бібліотеки, фельдшерсько-акушерський пункт, поштове відділення, промтоварний і продуктовий магазин.
10.11.2014
