Топоніміка села Хоньківці Могилів-Подільського району Вінницької області
Назва села Хоньківці.
Назва села Хоньківці Могилів-Подільського району Вінницької області за переказами старожилів походить від перших поселенців «хухлеїв», яких в народі називають «хухлейцями». Інша версія – про вихід з Перемишля на територію нашого села Хонькова «двора».
Село Хоньківці ділиться на дві частини. Перша частина на горі в сторону Могилева – Подільського. Друга частина на горі від міста Новодністровськ. Гори розділяє річка Сухий Караєць. Село засноване в ХVII столітті [1; 13]
Мікротопоніміка. Кутки села Хоньківці.
Долішня Долина і Верхня Долина – перші поселення хоньківчан по дві сторони річки Караєць. Старожили розповідають, що через наше село ішла Матір Божа і стала ногою на великий камінь десь посеред гори по ліву сторону від річки Караєць. До цих пір тут видно відбиток стопи. А на горі Матір Божа сіла спочити і тут була збудована церква імені Архистратига Михайла. Старожили говорять, що тому наше село оминають всякі негаразди [1; 14]
Кут – це теперішній центр села.Тут побудував свій маєток польський пан, прізвища якого ніхто не пам’ятає. Старожили розповідають що маєток був обнесений високим муром, був великий сад на городі – по польськи огруд. І тепер це місце сільчани називають огруд. Доріжки в саду були висипані білим піском [1; 15]
Волость – збудована для сільського керівництва, пізніше там була школа, гуртожиток, тюковка для тютюну [4; 5]
Чайна – недалеко від церкви, пізніше там була сільська Рада і пошта [4; 10]
Лавка – через дорогу від чайної збудували лавку, де продавали необхідні товари, а пізніше добудували і був сільський клуб, а потім – Будинок побуту, швейна [4]
Попова хата – збудована для священника, а пізніше там був медпункт. Ці старі приміщення збереглися й ще досі [10; 12]
Вигін у центрі села – у великі свята люди йшли на службу до церкви. Після служби йшли до чайної, до лавки, наймали музики: скрипка, бубон, гармошка.
Хоньківчани веселились на вигоні – танцювали, жартували і сиділи, й розмовляли просто на траві. Це дійство називали галія [1;4]
Калинівка – на полі збудував свою хату Калінський Олександр. І ця частина села називається Калинівка [12; 15]
Качурівка – з правої сторони від річки Сухий Караєць на горі почали будуватися люди. Першим поселився Кость Токар по вуличному на нього говорили Качур. І від цього й пішла назва кутка Качурівка [1; 8]
Мазурівка – куток села, де пан роздавав землю під забудову. Але за це люди повинні були прийняти католицьку віру і змінити своє прізвище ( щоб було закінчення на – цький, – ський). І тому цей куток називають Мазурівка, бо на поляків говорять мазури.
І до цих пір деяких людей звуть по вуличному «полячками» [5; 2]
Оновлений кут – влітку на Маковея сталася пожежа у хазяйських дворах пана. Дув сильний вітер в сторону кутка Мазурівка. Зайнялися солом’яні хати
це було вдень, пекельний вогонь не давав змоги даже пройти вулицею. Згоріло 10 хат. Погорільці робили у пана і він дав їм для покриття будинків жесть – контовку. І ще й досі є 3 хати під «панською» контовкою [10; 15]
Цукорня – на полях у пана вирощували цукрові буряки. Була збудована цукерня при дорозі у Верхній Долині і виробляли цукор. Із Качурівки текла яром вода із джерела, біля цукорні зробили жолоб і мили буряки [3; 11]
Винокурня – були у пана виноградники. На Долішній Долині під скалками, де дорога веде на Бернашівку, збудували винокурню і робили вино [2; 15]
Шура – біля школи в кінці волейбольної площадки стояла будка в якій жив чоловік Олександр, але всі на нього говорили Шура. Сторож – охоронець Шура відкривав і закривав ворота до панського двору. Це тоді в ті часи було при в’їзді в село. Ішли до армії солдати то люди говорили: « - Йдемо, проведемо хлопця до Шури» [7; 10]
«Панський бузок і груша» - біля воріт школи ще й досі росте «панський бузок», бо тут були алеї висаджені бузком до маєтку пана. Росте велика стара груша, старожили говорять, що вона «панська».
В 1960 роках пан польський обонкротився і село з його угіддями перейшло у володіння поміщика Виноградського. Поміщик здавав землю селянам в оренду для обробітку [7]
Казарма – наше село розташоване в прикордонній зоні. Панські маєтки були перебудовані на військову казарму. Для комсоставу збудоване окреме приміщення. Печак Марія Іванівна готувала їсти для солдатів. Марія вийшла заміж за військового Мячина.
Під час війни він пішов на фронт, але до Марії не повернувся, хоч і залишився живий. В дні війни казарма була частково розбита, потім була відбудована і тепер тут середня школа. А де знаходиться комсостав, то тепер шкільна майстерня. Кирилюк Тетяна Степанівна, 1910 року народження шила для солдатів нижню білизну. У казармах жило 150 солдатів. Ця територія військової частини була огороджена високим колючим дротом. Будка – тут стояв мотор і качали світло для солдатів і комсоставу. В огруді солдати жили в палатках. У яру від Синиці Володимира Гнатовича проходили стрільбища [3; 6]
Площадка – в центрі села був збудований другий магазин. Тут продавали усі необхідні товари. На площадці у великі свята збирались жителі села, строєм по 4 солдати проходили військові. Стояла дерев’яна трибуна, де виступали з промовами. Для розваг були кольца, турніки. Старші люди сиділи на траві, а молодь танцювала [13; 15]
Колгосп – це куток в селі, так називають з тих пір, коли створено в селі колгосп. Колись ця велика площа була обнесена високим муром з обох сторін, а з четвертої побудовані дерев’яні хазяйські двори, склад на зерно, тік, воловня, конюшня, викопана криниця, посаджені груші, яблуні. Тут жив сільський «багач» Кирилюк Ілько. У нього була велика дерев’яна хата, пара волів, пара коней, пасіка і земля. Сім’я трудилася на своєму полі, а під час жнив наймали кілька людей з села. В 1933 році Кирилюка Ілька вислали із села, бо не хотів йти в колгосп. Пішов «багач» до Сибіру, а все його господарство зайняв колгосп – тут були побудовані: конюшня, кузня, стельмашня, комора, гаражі для машин, склад на зерно. В хаті Ілька відкрили дитячі ясла. Там ще є старезна груша «багача» [1; 6; 10]
Патронат – під час 1932 – 1933 років, голод був у селі, то в хаті Ставської Марії був патронат. Тут жили діти, а батьки їхні ходили на роботу. Колгосп виділяв харчі для дітей патронату [1; 12]
Мазурівська Толока – на краю Мазурівки, де починалось поле, ранком виганяли череду худоби: корови, вівці, кози. Там посаджені верби які ще й досі ростуть. Вечором збиралась на колоді молодь під вербами. Грав гармоніст на гармошці, співали пісень, жартували, танцювали. То говорили в селі: «-Мазури гуляють» [13; 15]
Кубів Яр – Кут села і Мазурівку розділяє великий яр.
По оба береги яру жили сільчани. За пару метрів від волості жили брати Федір і Олександр Тепліцькі. По вуличному на них говорили Куби. Із-під вербів Мазурівської толоки тече струмочок у Кубів Яр, а до нього приєднується ще два джерельця і струмок попадає у річку Караєць. Тут в яру сільчани викопали три криниці де воду беруть ключкою. Тут є і водокачка з якої брали воду на колгоспну ферму. У Кубовім Яру росте багато вербів, ясенів, диких акацій, берестів; а влітку дуже витьохкують солов’ї та кують зозулі. Біля криниці що біля водокачки сільчани видовбали з каменю жолоб, у якому й досі дехто полоще одежу [3; 14]
Під циганським – недалеко біля церкви на обочі жила сім’я циганів. І досі залишилося місце де була їхня хата. Тут стежками ходять люди і говорять, що «під циганським» гарно вродила шипшина [9; 10; 12]
На Доміках – від сторони Козлова біля шосейної дороги збудовано нові будівлі для переселених людей із хутора Текліївка. Тут є двоповерховий будинок і одноповерхові будинки на дві сім’ї [9; 13]
Долини, ліси, левади, поля, яри.
Грабарова долина – по ліву сторону річки Караєць по прізвищу Грабар, який тримав тут свою землю і досі є така назва [3; 5; 15]
Матейкова долина – по праву сторону річки Караєць долину назвали по імені її власника – Матей, він мав тут на річці і свій млин. Також розповідають старожили, що на річці Караєць були дві фолюші – де били сукно із овечої вовни. Була одна воскобійня – тут робили віск. Недалеко до теперішнього мосту був Боднарів млин [12; 14; 15]
Поле на лозах – біля дороги що веде на село Нишівці за Нишівським яром, в яру першими навесні розпускаються лози. І тому говорять «поле на лозах» [2; 4; 10]
Поле за Юзьом – крайня хата на Мазурівці, тут жив Михайлюк Йосип, але всі на нього говорили Юзьо, і тому це велике поле по праву сторону так називають [1; 2; 4]
Поле біля Кацапа – біля Нишівського яру в сторону до Хоньковець колись було 5 хат – це був маленький хутірець. Тут жили кацапи [3; 4; 6]
Площадка – на Мазурівці за фермою так називають рівне поле [4; 13]
Поля за Карайцем – поля на Качурівці так називають [8; 12]
Поле Грабиця - тут на полі цьому колись був посаджений грабовий ліс в сторону Липчан. Для цукорні і винокурні були потрібні дрова і ліс був вирубаний,а поле звуть Грабиця [5; 11; 14]
Поле під Сухою – це від села Нагорян поле звуть так, бо там нагорярський ліс розпочинається за полем, а ліс називають Суха [3; 4; 8]
Поле біля Шури - біля дороги, що веде на Козлів так називають це поле [9; 13; 15]
Поле Могилка – з лівої сторони до повороту на Яришів. Під час козаччини тут було вбито і поховано козаків. Кожен козак проходив біля могили побратимів і насипав землю, і утворився пагорб – Могилка [9; 11]
Капиця – назва поля за Калинівкою. Цей кусок поля має форму капчика, поле розкинулося над лісом Малувате. Невеликий яр за останньою хатою також називають Капиця. Там ростуть верби, акації і є криничка – де дуже холодна і цілюща вода. На схилі яру беруть жовтий пісок, але в невеликій кількості, щоб дощі не розмивали яру, і не завдавати шкоди полю [3; 7; 11]
Грицакова обіч – по праву сторону річки Караєць Грицак Степан Данилович тримав великий город, тут був посаджений виноградник, викопаний ставок [3; 7; 14]
Парасунівка – обіч по ліву сторону річки Караєць, назва від імені жінки Параски, яка тут жила, мала маленький зріст і в селі на неї говорили «наша Парасочка» [3; 5; 6; 11]
Ванькова обіч – біля лісу Бойківське велика обіч носить назву таку, бо тут збудував хату чоловік Іван, але люди на нього говорили Ванька. Із цієї обочі дуже гарно розкривається краєвид на долину, на річку, на дві гори нашого села. Влітку обіч вкрита запашною травою, радують буйноцвіттям лікарські трави: чебрець, материнка, ромашка, горицвіт. Зимою – улюблене місце для катання дітей з гори. Три роки тому тут поставили великий стіл із зрізаного дерева і пеньочки-стільчики й дерев’яну лавку. Тепер це улюблене місце для відпочинку хоньківчан. Говорять у селі:
- Підемо у свята, посидимо на пеньках! [1; 5; 6; 9; 11]
Скалки – круті горби по праву сторону річки Карайцю. В 1972-1973 роках були насаджені акації, тепер там акаційовий ліс [3; 10; 15]
Мельників яр – де жила Докія Волощук, то там ще була хата Мельника Федора. А недалеко був невеликий яр [6; 10; 14]
Сосни на схилах – за Мельниковим яром у 1975-1976 роках були насаджені сосни, й тепер там сосновий ліс. В лісі влітку багато маслят [3; 8]
Поле на Гирлі – за Мазурівкою з правої сторони від полів Яришева довго стояла вода. Вона займала до п’яти га землі. Із землі били джерела, поле на рівноті, не було куди воді стікати. На Гирлі влітку купалися дорослі й діти, росла осока, високі комиші. Влітку жило багато чорногузів, диких качок. Осоку жали на перевесла. На горбочку була хатинка невеличка, там жив лісник, який споглядав за лісом Лядівська дубина. В 1980 р. проведена була меліорація, вода була відведена у Буркавський яр [1; 2; 3; 4; 6]
Поле за грушками – це поле розміщене за полем "Поле за Юзьом". Там ці поля розділяє смуга, висаджена грушками [2; 6; 13]
Федькові сулоки – поле біля шосейної дороги, що веде до повороту з правої сторони. Назване по імені чоловіка Федя що колись тримав цю землю [4; 10; 12]
Пасіка – поле біля шосейної дороги, що веде до повороту з лівої сторони. Цю землю тримав Печак Павло, на літо вивозив сюди свою пасіку [4; 10]
Метеркове поле – біля панського лісу Пубіна було Метеркове поле, так по-вуличному називали Ткачука Івана. Там була і пасіка. Після колективізації це поле колгосп засадив акаціями [7; 12]
Пубіна – панський ліс за Мазурівкою на схилах великих горбів. Там був лісником Побережник Захарій.
Лісникова хата була у лісі біля панського саду. В саду біля лісу росли великі солодкі черешні, яблука, груші. Був викопаний і вимуруваний басейн де купалися пани. Алеї висаджені туями, а доріжки висипані білим пісочком. Від села зі свого маєтку пан із сім’єю їхали фатеоном через яри понад обіч до місця відпочинку у Пубіні. У ярах були зроблені кам’яні містки. До цих пір ще залишився фундамент басейну [2; 3; 4; 14]
Черкасів ліс – на схилі гори по праву сторону річки Караєць був посаджений грабовий ліс Черкасом Захарієм. Через ліс протікає кілька струмків до великого яру. Влітку і осінню Черкасів ліс багатий на гриби [3; 6; 8; 11]
Мельників ліс – на Качурівці від села Нишовець посадив ліс сільчан Мельник [3; 8; 13]
Саївка – ліс по праву сторону річки Караєць був посаджений. Його посадив чоловік на ім’я Савка, який жив тут над річкою. Ліс багатий на лікарські трави і гриби [5; 6; 9; 14]
Лядовська Дубина або Завірюхове – біля поля на Гирлі дубовий ліс. Три брати по прізвищу Завірюхи викупили у Лядавського пана і тому його ще звуть Завірюхове. Ліс був дуже гарний, його прочищали хоньківчани за дрова, влітку косили траву [4; 10; 13]
Попове – біля Нишівського поля цей ліс тому так назвали, бо він належав священнику Хоньковець Кавуниському. Тепер цей ліс повністю вирубаний і насадили молодий ліс [2; 6; 8; 9]
Бойківське – по ліву сторону річки Караєць за Ваньковою обочою був посаджений ліс господарем Бойком, який жив на долині і до нині тут росте грабовий ліс, а по окраїнах ліщина. В лісі влітку багато грибів: сироїжок, козариків, лисичок, білих грибів, а осінню – опеньків. В 1939 році в селі розібрали церкву військові, що несли прикордонну службу у Хоньківцях, і під лісом Бойківське було збудовано млин. Від річки Караєць прокопали фосу до млина. Ще й досі цей млин стоїть, вкритий тернітом, але люди його розбирають. Біля лісу росте багато лікарських рослин: материнка, чебрець, звіробій [1; 7; 9; 10; 14]
Кисличчин яр – на краю Мазурівки на обочі так назвали яр, бо там багато росте диких яблуньок-кисличок [9; 15]
Білий яр – біля лісу Пубіна у цьому яру люди брали білу глину щоб мастити хати. Їхали за глиною аж із других сіл – Нишовець, Жеребилівки, Яструбної [4; 7; 13]
Вербовий яр – Калинівку і центр села розділяє вербовий яр. Тут брали білий пісок для висівання різної розсади. У яру росте багато вербів [9; 10; 14]
Кубів яр – розділяє центр села і Мазурівку. Тут росте багато дерев, кущів і протікає великий струмок який впадає у річку Караєць [7; 9; 10]
Яр «Біла круча» - глибочезний яр, тягнеться на Качурівці – з одної сторони Черкасів ліс, а з другої крута обіч, поросла понад яром кущами шипшини і глоду. Стіни яру із білої породи, тому і назва така.
Гідроніміка.
Нишівський став – на полі від села Нишовець розміщений став. Вода надходить із декількох джерел. Біля ставка ростуть верби, є комиші, водиться риба [5; 6; 13]
Буркавський став – в урочищі Буркавка постійно із джерел б’є і буркотить вода. Тому і став назвали Буркавський. Над ставом ростуть верби, акації, у воді є риба. Влітку тут відпочивають сільчани [9; 10; 14]
Качурівський став – в кінці Черкасового лісу у мальовничому місці є невеликий став. Він оточений вербами, соснами, акаціями. Вода у став надходить із 3 джерел. Це улюблене місце відпочинку хоньківчан [3; 11]
Криниця біля церкви – коли будували церкву, то викопали глибоку криницю. Вода тут дуже холодна і смачна [10; 15]
Яришівська криниця – з лівої сторони дороги до повороту Печак Павло тримав олійню. Тут була стара дорога на Яришів. Печак Павло на своїм полі біля олійні викопав криницю. Це була криниця - Журавель. В 1939 році зробили кусок дороги від повороту до Хоньковець. Планували робити міст у Козлові через Дністер у село Волошків, але все перебила війна в 1941 році. Біля криниці в 1995 році хоньківчани висадили березовий гай. Це також дуже гарне місце для відпочинку сільчан [4; 5; 7]
Сафонова криниця – Хухлей Сафон викопав криницю десь метрів за 300 від границі із селом Липчани і Нагоряни. Ця криниця була посеред дороги і мала військове значення, потім її закрили люком. В 1978 році робили асфальтову дорогу і криницю закрили [4; 7; 15]
Михайлова криниця – на полі «поле за Гирлом», при дорозі була викопана криниця – журавель. Біля неї був видовбаний із каменю жолоб для напування худоби. За кілька метрів на полі був тракторний стан і великий колгоспний тік. Біля криниці викопаний балаган в якому довгі роки проживав Кульбачний Михайло. Чоловік був сторожем на тоці. Тому криниця називається Михайлова [5; 6; 12; 14]
Велике Качурівське джерело – на початку першої вулиці на Качурівці б’є великим ключем цілюще джерело. Вода тут найхолодніша і найсмачніша у нашому селі. Тут великий дерев’яний жолоб, де перуть одежу жінки не лише цього кутка, а навіть приїжджають із Мазурівки і Калинівки. Вода тече струмком по обочі, впадає в яр «Біла круча», а потім у річку Караєць. Біля цього джерела росте багато старих верб [6; 8; 10; 11]
Джерело на «березнику» - на схилі обочі кутка Калинівки є цілюще джерело і дерев’яний жолоб для прання одежі. Тут росте кілька беріз. Звідси дуже гарний краєвид на Долину і Качурівку [1; 5; 15]
Ірусине джерело – на схилі горба, що за центром села є джерело. Біля нього 2 жолоба: для напування худоби і прання одежі. Тут ростуть старі верби і декоративна червона акація. Із закритої криниці люди провели собі в домівки воду. Вода із цього джерела тече струмком по обочі і впадає у «Вербовий яр», а потім у річку Караєць. На горбочку є хата Токар Ірини, але всі на жінку в селі говорять Іруся. Тому й кажуть, що іду прати одежу до Ірусиного джерела. Влітку на вербах кує зозуля і витьохкують солов’ї. Вода тут холодна і смачна. Внизу від джерела через дорогу довгі роки працювала баня, а тепер її нема [5; 9; 10; 15]
Криничка «на скалках» - на крутому горбі «Скалки» по праву сторону Карайця є криничка, там цілюще джерело. Водою із кринички лікують хворі очі. Потрібно до сходу сонця прийти і набрати тут води [3; 11; 14]
Гайдамацька криничка – через наше село проходили гайдамаки. Вони на деякий час зупинилися біля річки Караєць у лісі Саївка. Гайдамаки викопали там криничку і погріб де тримали порох. Старожили говорять що нібито повстанці закопали у Нишівськім яру золото. Деякі сільчани ходили на пошуки скарбів, але нічого не знайшли. Смачна вода у криниці є і досі [9; 10; 14]
У різноманітній та багатій топоніміці села Хоньківці Могилів-Подільського району Вінницької області відображено всі історичні події, які відбулись у цій частині Поділля.
ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА
1. Запис автора 5 квітня 2015 року від Бойко Любов Іванівни 1937 р. н., жительки с. Хоньковець Могилів-Подільського району Вінницької області.
2. Запис автора 5 квітня 2015 року від Василюк Марії Йосипівни 1927 р. н., жительки с. Хоньковець Могилів-Подільського району Вінницької області.
3. Запис автора 12 квітня 2015 року від Григоришиної Ганни Іванівни 1941 р. н., жительки с. Хоньковець Могилів-Подільського району Вінницької області.
4. Запис автора 12 квітня 2015 року від Дзюбенко Івана Федоровича 1928 р. н., жителя с. Хоньковець Могилів-Подільського району Вінницької області.
5. Запис автора 19 квітня 2015 року від Дзюбенко Володимира Микитовича 1931 р. н., жителя с. Хоньковець Могилів-Подільського району Вінницької області.
6. Запис автора 19 квітня 2015 року від Побережник Івана Івановича 1937 р. н., жителя с. Хоньковець Могилів-Подільського району Вінницької області.
7. Запис автора 26 квітня 2015 року від Реган Марії Павлівни 1944 р. н., жительки с. Хоньковець Могилів-Подільського району Вінницької області.
8. Запис автора 26 квітня 2015 року від Синиці Володимира Гнатовича 1944 р. н., жителя с. Хоньковець Могилів-Подільського району Вінницької області.
9. Запис автора 3 травня 2015 року від Софійчук Тетяни Іванівни 1963 р. н., жительки с. Хоньковець Могилів-Подільського району Вінницької області.
10. Запис автора 3 травня 2015 року від Токар Ірини Никифіровни 1921 р. н., жительки с. Хоньковець Могилів-Подільського району Вінницької області.
11. Запис автора 10 травня 2015 року від Хухлей Михайла Петровича 1956 р. н., жителя с. Хоньковець Могилів-Подільського району Вінницької області.
12. Запис автора 10 травня 2015 року від Хухлей Василя Явтиховича 1935 р. н., жителя с. Хоньковець Могилів-Подільського району Вінницької області.
13. Запис автора 24 травня 2015 року від Хухлей Івана Володимировича 1930 р. н, жителя с. Хоньковець Могилів-Подільського району Вінницької області.
14. Запис автора 24 травня 2015 року від Шевчик Марії Іванівни 1945 р. н., жительки с. Хоньковець Могилів-Подільського району Вінницької області.
15. Запис автора 24 травня 2015 року від Шевчик Степана Івановича 1940 н. р., жителя с. Хоньковець Могилів-Подільського району Вінницької області.
07.11.2015
