CТАТТI

07.11.2015

Автор: Расенко Ніна Василівна

Назва села Липчани

На мальовничому Поділлі є невелике село Липчани. На карті, звичайно, такої назви не знайти, але точку можна визначити, бо знаходиться на стику Чернівецької області і Молдови, що межують по р. Дністер з Вінницькою областю. Невисокі гори Волино-Подільськоївисочини відступають тут від Дністра, утворюючи долину в 50 км2. Цю долину посередині перетинає маленька річкаКараєць, яка є лівою притокою Дністра.

Із розповідей старожилів тут колись було два села: Гречани – на північно-східній стороні і Кривчани – напівденно-західній. Перше на віддалі близько трьох кілометрів від теперішнього села, а друге - одного кілометра. В селі Гречани була самостійна церква, а тепер видно лише три кам'яні хрести на цвинтарі, який належав с. Гречани.

У с. Кривчанах знаходився монастир, але письмових документів і синодів про село і монастир не збереглося. З плином часу із цих двох сіл утворилосясело Липчани, жителі якого поселились по обидві сторони р. Караєць, яка протікала лісом, в котрому росло дуже багато лип. Звідси й походить назва с. Липчани.

Мікротопоніміка

«Чубатий камінь» – вапнякове відслонення, що височіє над на відмітці 224 метри. Таких відслонень багато вздовж долини, але цей найвищий, тому його назвали чубатим.[5]

«Пелестина» – це страшний у пам'яті народній свідок знищення євреїв.У далеких 1917-1919 роках активісти жовтневого перевороту та громадянської війни привозили сюди від ст. Могилева-Подільського групи євреїв-емігрантів, обіцяючи їх переправити через Дністер. Обманутих людей грабували, убивали.

Обдерті, побиті нещасні бродили по селу, випрошуючи хоч який-небудь харч, гірко розповідаючи про їх шлях до Землі Обітованої - Палестини. З того часу це страшне місце почали називати Палестина. За дослідженнями археологів - тут були поселення скіфів [1; 3; 5]

«Татарка» – цей топонім один із найпрозоріший і разом з тим - найзагадковіших. Згідно розповідей, переказів інформація про це урочище навалою, воно єдине, через яке можна кінним транспортом з'їхати в село. Виходить, що набіги зайд на село проходило тільки цим шляхом. От і назва звідси. Загони самооборони пропускали в село і закривши пастку, знищували непрошених гостей.

Не одну зграю татар з'їли соми у Дністрі. Тут наші пращури заслуговують найвищої похвали за героїзм і патріотизм [1; 2; 3; 5]

«Поліг» – це урочище одержало свою назву за ідеальну рівнини, що порівнюючи з місцевим рельєфом, абсолютна рідкість [1; 5]

«Дворисько» – топонім цей говорить сам за себе. Це двір, де були панські будови господарського призначення, а суфікс -нськ- свідчить про його розмір [1; 4; 5]

«Кремінниця» – місце, де на денну поверхню виходить безліч кремінних конкрецій в породах, які зруйнувалися. А транспортовані вони до нас талими водами Дніпровського зледеніння. Ці води створили велетенські тераси, заплави вздовж середнього Придністров'я. [1; 2; 5]

«Баланова криниця» – розшифрувати цей топонім вдалося нашим краєзнавцям-слідопитам лише тоді коли почули ряд легенд про Балана, народного месника, що був послідовником легендарного Олекси Довбуша.По речі, в селі і зараз є це прізвище. Ніхто не знає, звідки взявся цей чоловік. Собі хатину він побудував у лісовій глушині на високому березі Карайцю. Біля хатини він видовбав у вапняку глибоку криниця з дуже холодною і надзвичайно смачною карбонатною водою. Зараз нею зменшують біль у шлунку і кишечнику.

Цього чоловіка ніхто не бачив у хатині, хоча багато цікавих приходило. Він був богатирської статури, зростом понад 2 метри. З усіх усюд з наддністрянських сіл приходили розповіді про богатиря, який самотужки розправлявся з панами та його помічниками. Все „конфісковане" майно він таємно вночі підкидав бідним людям, яких цей пан пограбував. Одного разу він бідній багатодітній вдові привів вночі корову. Пан довідався і відібрав, то месник-богатир розтягнув його між верхівками двох беріз. Бідна вдова віддавала панській сім'ї корову, але у неї її не взяли.

Вода в Балановій криниці дійсно цілюща і йде про неї гарна слава, що передається з вуст в вуста: «Хто в північ на Івана Купала нап'ється цієї води і помиється нею, той здобуде всі якості її господаря: богатирську силу, здоров'я і велику доброту у серці». Навіть сьогодні для хлопчиків це велика романтика. Але треба прийти до криниці одному і сильно-сильно в це вірити [1; 4; 5; 6]

«Митянка» – хто спускався у село будь-яким видом транспорту цією дорогою, згадує добрим словом Дмитра Ткаченка. Односельці звали його Митею. А увіковічнив він своє ім'я цією дорогою яку сам протягом п'яти років будував, вирубуючи у вапняковому крутому схилі серпантин за серпантином, створивши досконалий спуск, скоротивши шлях у село на 12 кілометрів.

Пройшло близько століття, а рукотворний пам'ятник Дмитра Ткаченка нагадує нам про його безкорисливість, безмежну любов до людей, самопожертву ради них. Спасибі тобі, Митю, за твою Митянку!

За іншими переказами цю дорогу назвали Митянкою через замети, які повністю «забивали» її снігом взимку [2; 3; 5]

«Відьмин яр» – це глибокий яр (по вертикалі 24 метри). Основний яр утворився від злиття двох інших. На місці злиття - потужне джерело, яке дає початок струмку, що впадає в Дністер в уже неіснуючому селі Теклівка. За легендами на ніч Івана Купала, сюди злітаються відьми на свій шабаш. А два яри, що сходяться, означають Добро і Зло. Яр Добра проходить по узліссю, він менш глибокий, переходить вище долину. На його схилах, у його долині ростуть лише „добрі", корисні рослини: липа, береза, дуб, сосна, осика, глід, обліпиха, шипшина, лише їстівні гриби та ягоди. А у яру Зла постійна тінь, лісова напівтемрява. Біля яру, в ньому та над ним розкошують акація, гледичія, бузина, дурман, блекотина, вовчі ягоди, чистотіл, мухомори.

Цікаво, що джерело б'є з-під лівого яру, куди приєднується яр Добра. У нас кажуть: «Поки джерело б'є у відьминому яру, доти добро перемагатиме зло». На Водохреща та у Живий Четвер вода з цього джерела будь-яку людину оздоровлює. Треба лише у це глибоко повірити. Знаменно те, що навіть у люті морози русло струмка вистелено ніжною зеленню: водоростями, мохом, травою [1; 2; 4; 5; 6]

«Паршивка» – топонім цього урочища хоча і грубуватий, але правдивий. Земельна ділянка площею 120 га дійсно має малогумуснийсуглинково – щебенюватий грунт, потребує рекультивації та внесення органічних добрив [2; 5]

«Лан»- цікаво, що в активному словнику жителів села цей синонім слова поле відсутній. Лише в одному значенні цієї ділянки живе цей топонім. Це поле було до жовтневого перевороту панським. Він називав його ланом. Так і закріпилась назва за цією у 63га ділянкою [3; 5]

«Брід» – у цьому місті русло річки розширюється на 10-15 м., глибина 25-30 см., дно покрите гравієм, що дозволяє долати цю перешкоду в брід. Схил двох терас Карайцю розходяться на 350-500 м. [1; 2; 5]

«Шипиця» – річка Караєць тече селом 6,5 км, передзвонюючи по камінню, що лежить на дні. Але у цьому місці так розміщені високі береги, що звук річки посилюється. Його чути на значну відстань. Звідси і назва – Шипить чи Шипиця. [5; 6]

«Назарівка» – це, власне, не природній ландшафтний топонім, а куток села. А назва пояснюється тим, що у ньому живе до цього часу сім'я, де протягом п'яти-шести поколінь проходить від батька до сина ім'я Назар. І ця традиція продовжується і нині. Тому цей куток названо Назарівкою [1; 2; 4; 5]

«Караєць» – це четверта за довжиною річка серед приток Дністра, щопротікають територією нашої області. Довжина його 55 км, площа басейну 212 км2, нахил річки 4,1м на 1км. Річка протікає через два райони: Мурованокуриловецький та Могилів-Подільський. Бере початок у болотах північніше с. СнітковаМурованокуриловецького району, а впадає в Дністер між селами Липчани і Козлів Могилів-Подільського району. У селі Липчанах на річці є водоспад висотою 2,1 м та шириною 8.3 м. За розповідями назва цієї річки має спільний корінь зі словами «кара», «покаранням».

Розповідають, що в минулому було багато випадків, коли у цій річці тонули діти. Дорослі, звичайно, купалися у «дорослій» річці, у Дністрі, а діти - у Карайці. Тому і була закликаючка до річки «Карайцю, Карайцю, не карай мене!». це і є місцеве пояснення цього гідроніму [1; 4; 5; 6]

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

1. Запис автора 1.12.2005 р. від Расенко Ксенії Семенівни 1922 р. н., жительки с. Липчани, Могилів-Подільського району, Вінницької області.
2. Запис автора 20.12.2005 р. від БурденюкМаріїТимофіївни 1928 р. н., жительки с. Липчани, Могилів-Подільського району, Вінницької області.
3. Запис автора 25.12.2005 р. від Огородної Ганни Сергіївни 1934 р. н., жительки с. Липчани, Могилів-Подільського району, Вінницької області.
4. Церковна книга церкви Св. Миколая (копія).
5. Розповіді старожилів села Липчани.
6. Друга Могилів-Подільська краєзнавча конференція – Могилів-Поділський, Кам’янець-Подільський, ОІЮП, 2006.