CТАТТI

26.11.2015

Источник: Селище Ситківці [Текст] : [про населений пункт у Немирівському районі] // Немирівщина від витоків до сьогодення : краєзнавчі нариси / О. І. Лесько [та ін.]. - Вінниця, 2013. - С. 103-105 : кол. іл.

Селище Ситківці Немирівського району Вінницької області розташоване в мальовничій місцевості: розкішні сади; ліси, які підступають до селища з півдня, сходу, півночі; дороги обсаджені липами, тополями та черешнями. Ситківці – є складовою частиною мальовничого українського Поділля. Розкинулося воно на горбистій рівнині при злитті двох невеличких річок (які вже обміліли) Червоної, що бере початок в околицях села Юрківці і підходить до Ситковець із північної сторони, та річки Вужанки (місцева назва Повстянка), що бере початок східніше села Джуринці і підходить до Ситковець із сходу. Зливаються обидві річки в центрі селища, утворивши штучний став, та впадають за 8 км в річку Південний Буг.

Сліди існування людини в Ситківцях та на Поділлі належать до найдавнішого періоду історії суспільства – палеоліту.

Пам’ятками матеріальної культури ранньослов’янських племен Ситковець являється слов’янське поселення VIII IX ст. – урочище «Макітра», що по течії річки Вужанки між населеними пунктами Ситківці –Джуринці. Городище розташоване на досить підвищеному лівому березі тепер вже невеличкої річки, яка колись була повноводнішою та судноплавною, огинала городище зі сходу, півночі, заходу (за матеріалами Юрченко Г.М.).

Це був надійний природний захист для поселенців, але крім цього городище укріплювалось валом, висота якого навіть на сьогоднішній день подекуди збереглась від 10 до 14 метрів. Форма верхньої частини валу конусоподібна. За її форму місцеві жителі і дали назву цьому урочищу «Макітра». Городище дійсно нагадує форму глиняного народного українського посуду – макітри.

Вперше в письмових документах Ситківці згадуються на Віденському сеймі 1448 року, коли польський король Казимир роздавав маєтності на Брацлавщині.

Існує декілька версій щодо виникнення назви селища, найдостовірніша з них говорить, що Ситківці отримало свою назву внаслідок поширеного у селищі ремесла – виготовлення сит (предмет для просіювання муки).

У XV ст. селище Ситківці було обнесено земляним валом і мало двоє воріт: південних (за сучасним, мостом в напрямку дороги на м. Немирів, де була в 1-й пол. XX ст. стара пекарня) і північних (стояли при повороті до сучасного стадіону). Отже, для охорони місцевого населення від нападів ворогів, в селищі були в’їздні і виїздні ворота. В’їзд охоронявся цілодобово, кругом селища виставлялись сторожові пости.

На початку XVI ст. до 1545 року Ситківці перебувають у складі Остолопівської (суч. с. Червоне) волості Брацлавського староства. В цей період Ситківці разом з населеними пунктами: Остолопів, Ометинці. Кропивна, Дашів надаються литовському панові Скабарні. В цей же 1545 рік тут з’являється князь Четвертинський, який, мабуть, купує володіння разом із Ситківцями (zrodla dziejowe. t.22. Warszawa, 1897, с.28-29.).

До 1569 року Ситківці перебувають у складі Великого князівства Литовського (Українська Радянська Енциклопедія (УРЕ), Вид.2., т.10., С. 179).

З 1569 року Ситківці знаходяться у складі Речі Посполитої, яка не вживала ефективних заходів для оборони південних кордонів. Замки ж будувались лише для приборкання українських селян-поселенців вільних козаків (zrodla dziejowe. t.22. Warszawa, 1897, с.124, 419, 423.).

У 1574 році маєток князівстві в Четвертинських (Животівська волость, до складу якої входили і Ситківці) переходить у якості весільного приданого однієї із дочок князя Матвія Васильовича Четвертинського (помер у 1563 р.) –Анни, до дому польських князів Збаразьких (zrodla dziejowe. t.22. Warszawa, 1897, с.719.).

У 1588 році, згідно з ІІІ Литовським Статутом, на Брацлавщині остаточно було узаконено кріпацтво, під яке підпали і ситковецькі селяни. Наслідком цього стали втечі доведених до відчаю селян на вільні козацькі землі – до Запоріжжя.

Активну участь брали ситківчани у Визвольній війні (1648-1654 рр.) українського народу проти польського гніту. У січні-лютому 1654 року жителі Ситковець створюють окрему сотню Вінницького полку («Реєстри Всего Войска Запорожского после Зборовского договори»., М., 1875, С. 188). За Андрусівським перемир’ям 1667 року, Ситківці залишились за Польщею, а із 1672 по 1699 роки Ситківці вже перебували під владою Туреччини (Іторія міст і сіл Української РСР. Вінницька область., К., 1966, С.492). У 1702 році повстанські селянські загони Палія і Самуся визволили селище Ситківці від поміщиків та орендарів.

У 1750 році ситковецькі гайдамаки на знак помсти місцевому панству, підпалили панський фільварок (маєток).

У 1793 році, після другого поділу Польщі і воз’єднання Правобережної України з царською Росією, Ситківці входять до Брацлавського намісництва, а через чотири роки (у 1797 році) – до Липовецького повіту Київської губернії. Незабаром селище Ситківці купив граф Станіслав Потоцький.

В 30-40-х роках XIX ст. розвивається цукрове виробництво. Але його розквіт припадає на 60-ті роки, коли виникають акціонерні товариства.

В 1832 році в селищі засновують однокласне церковно-приходське міністерське училище з трьома відділами. Навчалось в училищі всього 10 хлопчиків заможних селян.

У 1905-1907 роках відбулась перша російська революція. Звістки про повстання та страйки у Петербурзі, Москві та інших містах Російської імперії, – знайшли широкий відгук серед ситковсцьких селян, бідняків і робітників, які піднялися на боротьбу проти російського царизму та його представників на місцях. У вересні 1906 року застрайкували працівники Ситковецького маєтку Потоцьких.

На початку XX ст. в Ситківцях була вже невеличка лікарня, в якій працював лише один лікар – Адам Іванович Гірштовт та один фельдшер («Список населеипьіх мест Киевской губернии», с.997-998.). Смертність у селищі становила 62% від кількості народжених (Київський облдержархів, ф.804, оп.1, спр.2744, л.97.).

До 1913 року в Ситківцях існувала ткацька майстерня, де виробляли килими, рушники, високоякісний шевйот. Із 1913 р. в Ситківцях двічі на рік проводяться ярмарки. Із 1915 по 1917 роки у селищі велася постійна пропаганда більшовицьких ідей. У 1918 року в Ситківцях був створений селянами-бідняками Комітет бідноти.

Із 1920 року у Ситківцях почала працювати селекційна станція, якій було виділено 200 десятин землі.

У 1925 році відбувається нова зміна адміністративно-територіального устрою. Селище Ситківці, як районний центр, відійшли із Гайсинської округи у підпорядкування Вінницької округи.

У 1927 році в Ситківцях було створено Товариство по спільному обробітку землі (ТСОЗ). У Ситківцях було створено колгосп, який отримав назву «Проводир».

У 1931 році було проведено укрупнення районів у зв’язку з ліквідацією округів, і Ситковсцький район входить до складу Немирівського району.

У 1932-1933 р.р. Ситківці не оминають страшні події голодомору. За офіційними даними у Ситківцях за період голокосту померло 224 особи, з яких 139 -діти.

За період 1941-1945 рр. селище пройшло страшні випробовування та втратило більше 500 своїх синів і дочок... Серед них ситківчани-підпільники під керівництвом військового лікаря Монастирського та офіцера Савича.