CТАТТI

05.01.2016

Источник: Село Воловодівка [Текст] : [про село в Немирівському районі] // Немирівщина від витоків до сьогодення : краєзнавчі нариси / О. І. Лесько [та ін.]. - Вінниця, 2013. - С. 123-126.

По обидва боки невеликої річки Сібок, що тече з заходу на схід, розташоване село Воловодівка. Дата заснування села точно не відома, але є документи, які свідчать про те, що дана місцевість почала заселятися в кінці XVIII століття виселенцями з села Ковалівки. Родючі землі приваблювали сюди поселенців. В кінці XVIII століття тут був степ. Воловодівчани розводили багато худоби, продавали волів, тому е така версія, що назва села походить від слів «водити воли» - Воловодівка.

На правому березі річки Сібок знаходилась панська ґуральня, а вище - маєток папа Грохольського. Поміщицькі будинки були зруйновані під час революції 1917 року.

В 1861 році, після звільнення села від кріпосної залежності, в селі побудували пам'ятник: бетонну споруду конусоподібної форми з хрестом. На пам'ятнику викарбувала дата маніфесту царя Олександра І про звільнення і дата реставрації пам'ятника священиком Никоном в 1942 році, коли німці дозволили відкрити церкву. Напевно, жителі села були освічені і досить заможні, про що свідчить монументальний пам'ятник.

Заселення місцевості йшло досить інтенсивно. Уже в 1865 році в селі була церковно приходська школа. В 1888 році за кошти Земства була побудована типова школа, яка проіснувала до 1975 року.

Історичною цінністю села є церква, яка побудована за кошти громади в 1887 році. Цеглу для будівництва випалювали на місці. У суміш добавляли яйця, які зносили усі селом. Керував будівництвом отець Салуха. До війни на видному місці в церкві висів портрет АнастасІЇ Гусак, яка найбільше пожертвувала на будівництво Храму.

Радянську владу у селі проголошено в листопаді 1917 року, остаточно вона перемогла в 1920. Конфіскацію і розподіл поміщицької землі поміж селянами проведено навесні 1921 року. Польські війська були у селі всього 2-3 тижні і шкоди ніякої не заподіяли. В 1929 році створено в селі три колгоспи. В час колективізації сільське господарство в селі занепало.

1932 року село, як і вся Україна, пережило тяжкі часи голодомору. В цей час від голоду померло 568 чоловік.

Не обійшла стороною село і війна. 17 липня 1941 року німці вступили в село. Було організоване підпілля. Організатором якого став Будяк Дмитро Семенович, директор Обідненської школи. Село Воловодівку визволяли від німецьких фашистів двічі. Перший раз на Різдво Христове - 1944 року. В час боїв за село загинув в повітряному бою Петро Григорович Дилько, льотчик -ас, капітан 5-го штурмового авіаполку генерала Каманіна. Капітан Дилько був дійсно льотчиком-асом, наганяв жах на ворогів. 15 січня 1944 року під командуванням командира 2 авіаційної ескадрилі 235 штурмового авіаполку, група із 6 штурмовиків па ІЛ-2 вилетіла на знищення фашистських танків. Завдання було виконано, але з бою не повернувся командир цієї ескадрилі. Спостерігаючи за падінням літака, М.М. Павловський, житель с. Оленівки, пробратися до місця падіння літака не міг, так як в селі було багато німців. Жителі з хутора Шевченка поховали льотчика там же, на узліссі, на місці падіння літака. Могила довгий час називалася хуторянами «могилою невідомого радянського льотчика», адже документів не знайшли. Пройшли роки і в 1978 році завдяки пошуковій роботі юних слідопитів та розповідей односельчан-хуторян, жителя с. Оленівка Павловського вдалося встановити ім'я загинувшого льотчика. Це П.Г. Дилько - білорус, народився в 1920 році в с.Роздольне Одеського району Омської області. За проявлений героїзм та відвагу в боях з німецькими загарбниками пілота-штурмовика капітана П.Г.Дилька нагороджено орденом Червоної Зірки -1942 р., орденом ВВ війни II ступеня 1943 р. Вдруге село визволяли 15 березня 1944 року. Село визволяли танкісти двічі Героя, нашого земляка генерала Бойка. Сам генерал згадує про цей день, як дуже важкий: па Вертихвості (так у Воловодівці називаються важкодоступні через весняну негоду місця) танки не могли пройти, німецькі літаки знову і знову кидали бомби, горіли танки, гинули люди. На території села підбито 6 танків. Половину села було спалено.

Четверо братів, споконвічних воловодівських хліборобів, з перших днів своїх фронтових доріг свято виконували обов'язок перед Вітчизною, кулеметним вогнем нищили разом із однополчанами гітлерівських вояк. Не раз вони дивилися смерті у вічі, не раз проливали кров, але знову ставали в стрій.

Про це свідчить газета 161-ї дивізії «Защитник Родины», в якій військовий кореспондент написав 14 липня 1944 року нарис про братів кулеметників з Воловодівки: Тимофія, їларіона, КапІтона, Єфрема. «Незабаром знову був пошкоджений кулемет. На цей раз стріляти з нього не було ніякої можливості, а ворог все наступав. Тоді брати Пукаси взяли автомати і сміливо кинулись па фашистів... В цьому бою вони були переможцями.

Воїни кулеметного взводу під командуванням молодшого лейтенанта Тимофія Маркевича Пукаса, де командиром одного кулеметного розрахунку був його брат Капїтон, навідником Іларіон, кулеметником Єфрем, вогнем нищили гітлерівців. Та. раптом поруч кулемета вибухнула лина. Гарячий осколок її вп'явся у висок Єфрема, мінний метал смертельно поранив Капітана».

Це було 13 липня 1944 року. В той день на полі бою загинув біля кулемета Капітон, його смертельно поранений брат Єфрем помер 15 липня у військовому госпіталі.

Все далі І далі вглиб років віддаляється минула війна, зникають її сліди на нашій землі, але в серцях людей не зникає пам'ять про тих, хто ціною свого життя відстояв для нас мирне небо, мирну працю. За доблесну працю в період післявоєнної відбудови 43 трудівника села нагороджені орденами і медалями СРСР ( Будяк М.С., Шевчук К.Ф., Кравцун В.П., Антонгок М.М.. Комар П.К.та інші).

На 21-му році життя незалежної України село живе життям своєї держави.

Майже все село газифіковано, протягнуто мережу централізованого водопостачання. На території села досить успішно працюють фермерські господарства «Ромашка»- Вайн Д.В., ПрАТ «ВоловодІвка»- Вайн Є.Д., ФГ «Єлєна» - Магденко М.М., які приймають активну участь житті громади.