CТАТТI

15.01.2016

Автор: Каньшина О.

З давніх-давен бере початок село Великий Митник. історичні дані, на превеликий жаль, не зберегли рік його заснування. Якщо вірити легенді, то село бере свій початок з середньовіччя.

Згадує старожил села Сергій Денисович Пугач: "Колись село називалось Пилипи. Біля школи був єдиний проїзд до Хмільника, а навколо була драговина і тут брали мито за проїзд. А проїзд через драговину був вистелений гіллям з дерева, по ньому їздили. А там, де зараз цвинтар, був ліс. Вже як звільнили нас від німців, то ми відбудовували цю дорогу, греблю, зробили містка. Брали камінці з тієї дороги, що йшла від Андрощука до школи, брали на підводу та й возили". Також згадує, як одягались наші односельці. Сергій Данилович розповів, що колись полотно робили з конопель. Коноплі навесні сіяли, осінню їх витягували з корінцями. А потім мочили у річці. Коли вони висихали, їх били на петельню до клоччя, а тоді пряли на прялці і змотували нитки в клубки. Нитки несли до людей, що мали верстати і ткали полотно, з якого шили штани, сорочки. Фарби тоді не було,
то фарбували бузиною.

Історичні архівні дані засвідчують, що в 1793 році з приєднанням Поділля до Росії село, як і все Хмільницьке староство, було подароване імператрицею Катериною ІІ графу Г.О.Кушельову-Безбородьку. Після смерті графа В.Митник успадкувала менша донька, яка вийшла заміж за князя Лобанова. В 1816 році Лобанов продав село поміщику Шатковському, який в 1842 році перепродав його Вінокентію Мазараці. І лише після цього село було як придане за дочкою Мазараки Стефанидою, яка була замужем за відомим польським письменником, поетом, колекціонером Адольфом Мостовським. Останні роки свого життя А.Мостовський проживав у селі В.Митник. Саме у нашому селі була його колекція рідкісної порцеляни, цінних книг і передусім полотен польських живописців. За кільканадцять років створив багату картинну галерею. Помер у нашому селі 28 червня 1904 року від прогресуючого паралічу. Похований 2 липня на парафіяльному цвинтарі в Хмільнику. На жаль, нащадків не зоставив.
Доля колекцій не відома, але у книзі «Відомі поляки Вінниччини» сказано про частини колекцій, яка ймовірно в 1918 році була перевезена до Бердичева та захована в підземеллі кляштору Босих Кармелітів. Та найбільшою цінністю в селі була і є церква. Спочатку вона була уніатською, а в 1795 році при священикові Стефані Бутовичу стає православною. Існують свідчення, що до 1770 року серед села стояла дерев’яна церква із кладовищем при ній. Коли і ким вона була побудовано невідомо, відомо лише, що посвячена вона була в честь святого Архістратига Михаїла і знищена пожежею. Нова церква була закладена у 1776 році. Побудована вона була на кошти прихожан і графа Ослінського. Відомо, що вона теж була дерев’яна і однокупольна. В 1864 році до неї було добудовано дерев’яну дзвіницю. Священиком тоді був Аркадій Шаровський. В 1898 році у В.Митнику починається будівництво нового цегляного храму, який 12 листопада 1903 року був освячений. Новий храм був побудований на кошти місцевого священика Петра Кремінського. В 1936 році цю церкву було розібрано і побудовано школи у В.Митнику та с.Зозулинцях. І ось у 1992 році жителями села вирішено було побудувати нову церкву. Новий храм виріс через п’ять років. Будували його усією громадою на кошти односельчан та колгоспу. Головою церковної громади був обраний Микола Васильович Лучинський, який опікувався побудовою церкви і по сьогодні служить Богові та односельцям. Службу править благочинний Михаїл Шикирун. Хто хоче більше дізнатись про наше село, завітайте і пройдіться стежками сивої давнини. Завітайте у школу та бібліотеку. Також історію села, про відомих діячів краю ви можете переглянути на сайті нашого земляка - краєзнавця.

Ольга Каньшина,бібліотекар с.Великий Митника.