До війни в Хмільнику проживало приблизно 10 тис. євреїв. Багато їх жило в селах району. Вони були ковалями, столярами, бондарями, шевцями, чоботарями та ін. В Курилівці проживало багато єврейський сімей. Вони працювали на різних роботах (освіта, медицина, торгівля). Так в школі працювали: Вельгер Ганна Юхимівна, Катя Ліфшіц, Загрузний та ін.).
Багато розповідав про звірства, які чинили над євреями Хмільника фашисти, Угриновський Арон Вольфкович – учитель фізики Курилівської СШ. Його рідні також пережили такі страхіття.
Місця для розстрілу вибирали далеко за містом. Розстрілювали по п’ятницях. Так 9 січня 1942р. фашисти розстріляли 6800 євреїв, наступну п’ятницю – 1240 чоловік, 12 червня 360 чоловік. Таких кривавих п’ятниць було ще декілька. Євреїв вбивали також і в одиничку. В січні 1942 року було дуже холодно. Був сильний мороз, вітер, заметіль. Але незважаючи на погоду німці і поліцаї з раннього ранку піднімали людей з ліжок, виганяли на вулицю. Хто не міг йти, розстрілювали на місці. Всіх гнали дорогою на Літин, нібито для переселення. Діти губили матерів, жінки голосили. Гнали колонами, хто тікав, одержував кулю навздогін. На вулиці були калюжі крові. Вивівши нещасних за місто, в яр, примусили на морозі роздягатися догола. Перетягли в інший яр і почали розстрілювати. Рідко кому вдалось втекти в ліс.
Жорстоко кати розправились з рабином Хмільника. Він закликав не коритись фашистам і поліцаям, не переселятись в гетто. Сам з дружиною він ховався у тайнику. Поліцаї вислідили, передали рабина і поліцай Дремлюга на очах людей відрубав йому голову. Згодом розстріляли і його дружину.
Часто в Хмільник приїжджав Арон Давидович – інвалід війни. Він працював у Хмільнику заготівельником (збирав макулатуру, ганчір’я, шкури кролів, худоби і т.д.). Часто заходив до нас і зі слізми на очах розповідав про ті страхіття, які довелось пережити, про втрати рідних і друзів. Та незважаючи на терор, фашисти і їх прислужники в місті почували себе не дуже затишно. Народ боровся. Навіть підлітіки 14-15 років збирали зброю і ховали її в синагозі. Скористатись нею не встигли. Зрадник видав і вся група була розстріляна. Євреї, які переховувались в Курилівці і сусідніх селах утворили партизанську групу з 11 чоловік. Згодом ця група влилась у партизанський загін, який діяв у наших лісах.
А ось такий епізод. Коли у Хмільнику розстрілювали євреїв, молодій дівчині, якій було 17-18 (звали її Ганя, вдалось вибратись з ями, заповненої тілами приречених. Вона була поранена, але притворилась мертво.. Коли варта розійшлась, вона вибралась з ями і холодної ночі добралась до села Гута. Зайшла в хлів до одних людей і заховалось на горищі. Господарка дому прийшла рано доїти корову і почула стогін. Гані була надана перша допомога, її підлікували, одягнули, а потім відправили в Курилівку. Її також приютили. Вона весь час міняла місце своїх схованок. Майже кожної ночі ночувала в інших господарів (Марко Січенко, Ніна Криницька, дибенко Параска, Бондарі та ін.). Це всі сусіди. Я добре пам’ятаю ту дівчину. Багато днів і ночей Ганя проживала в нас. Вона добре володіла німецькою мовою. Особливо запам’ятався мені день визволення нашого села – 16 березня 1944р. Бої були дуже сильні. Німці, відступаючи, скаженіли. І ось останній день бій у Курилівці.
Глибокий яр на цегельні (так називають це місцеь в селі). На горбку укріпились німці, а на протилежній стороні яру – наші визволителі. Ми в цей час сховались в льоху, який був в сінах хати Марка Січенка (чоловік 15-20 сусідів). Була там і єврейка Ганя. Боялись, щоб фашисти не кинули в льох гранату і просили Ганю, щоб вона по – німецькі просила німця не робити цього цього. І ось двері рипнули і в сіни хтось увійшов. Ганя заговорила по – німецькі і всі почали кричати «Пан! Пан!». Але це був радянський солдат, який подав руку і допоміг вибратись з льоху і повідомив, що фашисти з великими втратами залишили село.
З минулого ми завжди повинні отримувати не тільки трагічні уроки, але і пам’ятати, щоб не повторювалась трагедія, що у сьогоденні потрібна істина віра і стійкість.
15.01.2016
