CТАТТI

18.01.2016

Источник: Село Джуринці [Текст] : [про історію села в Немирівському районі] // Немирівщина від витоків до сьогодення : краєзнавчі нариси / О. І. Лесько [та ін.]. - Вінниця, 2013. - С. 135-137.

Село Джуринці розташоване за 42 кілометри від районного центру, 7 кілометрів від залізничної станції Ситківці, 2 кілометри від залізничної станції Криштопівка.

За легендою, на місці села колись було розташоване місто Джурин (давньогрецьке слово джур - означає джерело). Це підтверджується багатьма знахідками давнини, розташованим поблизу села Городище та знаменитим джерелом «Каїтина криниця». Після молебня над Каїтиною криницею люди набирають воду. Вважають її цілющою.

Джуринці вперше згадуються в історичних документах 1613 році, тоді земля належала князям Збаразьким. В 1778 році в селі була побудована Дмитрівська церква. В 1881 році село належало до Ситковецького маєтку графа Потоцького.

В 1900 році господарством у маєтку завідував орендатор Генріх Горецький. На цей час в селі вже працював водяний млин, церковно-приходська школа і кузня. За селом було закріплено 1167 десятий землі.

У 1923 році в селі працювала сільськогосподарська артіль під назвою «Девіз». На той час ДжуринцІ відносились до Ситковецького району Вінницької області. У 1926 році в селі діяла школа лікленгу, в якій навчався 31 учень віком 10-18 років, навчання велось українською мовою.

У 1967 році село повністю було радіо і електрифіковане. Діяли дитячі ясла, фельдшерсько-акушерський пункт, будинок механізаторів, встановлено обеліск загиблим воїнам 1941- 1945 р.р. Висаджено Парк Слави. У 1971 році завершено будівництво восьмирічної школи.

На території Джуринець є поклади каоліну, глини, піску, виступи українського кристалічного щита.
Розповідь про Велику Вітчизняну війну потрібна людям, як хліб і вода. Світ буде спокійним і міцним доти, доки сини шануватимуть багатотрудну долю батьків.

1941 рік. Важка, але мирна праця і спокій в державі. Під вечір 22 червня 1941 року на плаці біля приміщення старого клубу проводиться мітинг. На мітингу присутні майже всі жителі села. Виступає представник Ситковецького військкомату, приблизно так: «...о третій годині 22 червня німецькі війська, без оголошення, напали на Радянський Союз. Почалася війна. Чекайте мобілізації».

Люди слухали в завмерлій тиші, хтось усвідомив, а хтось ні. Молодь, хлопці і дівчата, навіть хотіли влаштувати танці під балалайку, та зупинила їх Постернак Дарка, яка в той час готувалась стати матір"ю. Танців не було після мітингу. Люди бачили, як із чемоданом в руці, направився лейтенант Коваль Кирило Єрмолайович, якому не пощастило повернутися назад.

Стали люди розбирати сіль, продукти, все розтягали. 23 червня оголосили мобілізацію. Чоловіки, молоді, здорові, залишали рідні домівки, дружин, дітей. Відправилися до Ситковецького військкомату 93 чоловіка.

Згодом село окупували німці.

Після мобілізації не всі повернулися з війни. Залишилися навічно: хто під Москвою, хто під Києвом, хто під Уманем. Чимало залягло на чужині: Польща, Чехословаччина, Німеччина.
Дуже важливо не забути тих, хто пройшов пекло війни, зостався живим, для кого вона залишилася в серці вічною незагоєною раною.

Кожне поселення, місто це чи село, має таких людей, якими можна пишатися, на яких варто рівнятися. У Джуринцях такою людиною є Яків Парфентійович Сікорський, який народився 8 листопада 1904 року в с. Джуринцях у простій селянській сім'ї. Після закінчення семеричної школи він продовжує навчання у Гайсинському педтехнікумі. А по його закінченні, з 1926 року і до початку Великої Вітчизняної війни вчителює у різних школах і заочно навчається у Сімферопольському педінституті.

У серпні 1941 року він в рядах Червоної Армії веде бої з німецькими загарбниками . Пізніше в 1942 - 1943 р. р. він командир взводу. А в 1943 -1945 рр. - старший лейтенант. Був відзначений бойовими нагородами. Після війни продовжує вчителювати в Одесі. Разом з тим він часто виступає в періодичній пресі з нарисами та оповіданнями. В 1956 році Сікорський переходить на професійну літературну роботу. Вже в першій своїй книзі «Матросова тополя» (1956) розповідає як білогвардійці вбили сільського хлопця з Джуринець, який служить у Червоноармійському флоті і приїхав до батьків «на побивку». Згодом виходить збірка «Народження», повість «Штурм», «Маяк в степу», «Айстри» і т.д.