«Там, де квіти зоряні цвітуть,
Там, де люди в злагоді живуть,
Де тихою рівниною тече прозора річка,
широко розкинулося село невеличке»
В.Кравченко
Село Писарівка – край доблесті і звитяги
Труды Подольского епархиального историко-статистического комитета Выпуск 9 Приходы и церкви Подольской епархии
1901 год
…Село Писаревка, с приписною к нему деревней Щитки или Тененки, рассположена на равнине с небольшими оврагами. Посредине села протекает небольшой ручей Бочка, образующий 4 прудика, а с северной стороны при самом селе протекает речка Винничка, впадающая в речку Буг, что в городе Винница. Расстояние от города Винницы в 10 км. Климат села благоприятный. Почва с северной стороны села чёрнозёмная, с южной – глинистая. Жители Писаревки – малороссы, занимаются преимущественно хлебопашеством, а жители Щиток с осени до весны плетут для продажи корзины разной величины и формы из рогозы. Кроме земледелия, жители обоих поселений занимаются ещё садоводством. Церковь с. Писаревки – трёхкупольная, деревяная, на каменном основании, построена прихожанами в 1770 году с благословения униатского митрополита; посвящённая в честь Покрова Пресвятой Богородицы. Для церкви были созданы церковные службы. Церковные земли: усадьбы с кустарниками и пустырями (6 десятин 975 соток), под ручьём (400 соток); а всего 72 десятины 123 сотки. Прихожан 940 мужчин и 977 женщин, католиков – 8 мужчин и 7 женщин. Церковно-приходская школа в Писаревке с 1888 года, школа грамоты в Щитках – с 1896 года».
Легенди нашого села
По знайдених речах: кам’яних знаряддях праці, уламках речей, можна здогадуватися, що ще в епоху ІІ – І тисячоліття до н.е. на території нашого села проживали люди. Про цей період свідчать знайдені кам’яні знаряддя цього періоду , які зберігаються в музеї історії села. Легенда свідчить, що на території села в ІV--V століттях проживало слов’янське плем’я списів, їх союзниками було плем’я щитів. Вони були прекрасними умільцями по виготовленню бойової зброї-списів, щитів. Очевидно , від назви цього плем’я і пішла сучасна назва нашого села і села Щітки.
Історичний шлях нашого села пов’язаний з Київською Руссю, монголо-татарською навалою, пануванням польської шляхти, турецьких султанів, боротьбою за свободу народних повстанців, запорізьких козаків, Коліївщини. Письмових свідчень цього періоду, на жаль, поки що не знайдено. В обласному архіві вони згоріли під час нападу польської шляхти 1651 р. на Вінницю. Тому ми, історію цього періоду вивчаємо за речовими історичними джерелами, легендами, переказами. Унікальною історичною пам’яткою того періоду є три підземні ходи, які йдуть від церкви в різні сторони. Очевидно, це робилось для захисту від нападу ворогів. Історія цих підземель ще практично не вивчена. Перша письмова згадка про наше села датоване 1690 р. Землі нашого села були подаровані писарю Вінницької волосної управи. По цьому документу ми можемо твердити, що саме з цього часу з’являється назва села Писарівка.
У 17ст. на території села знаходилась австрійська фортеця (поблизу теперішньої церкви).
Найдавніші родоводи і прізвища людей нашого села свідчать про те, що люди займались різними ремеслами і промислами, зокрема: ткацтво ? Ткачуки, бондарство ? Бондарі, ковальство ? Ковальчуки, гончарство ? гончаруки та інші.
В селі Писарівка був свій цегляний завод. Тепер на території, де копали глину, утворився ставок, який носить назву – Цегельня.
В архіві знайдено унікальний звіт про те, що в 1866-1867 рр. діяла в селі однокласна школа.
З 1901 року в Писарівці працює двокласна початкова школа.
Вчителі школи: Філатов Омелян Ілліч, Марія Ваколюк, Андрущенко Микола.
Як свідчать документи, в Писарівці неодноразово виникали селянські повстання проти поміщицького гніту. Особливо це 1905-1906 рр.
25 травня 1905 року
Донесення помічника начальника Подільського губернського жандармського управління у Вінницькому повіті про с/г страйк.
Таємно
« Забастовка крестьян городка Пикова стала соблазном для крестьян с. Писаревки, которые прекратили работы и требовали повышения зароботной платы»
Ротмистер
УДА УРСР 9.301 оп. 48
З великим незадоволенням селяни зустріли імперіалістичну війну 1914 року. З архівних матеріалів 30 чоловік з нашого села брали участь у цій війні.
Церква Св. Покрови в селі Писарівка. Архітектурний пам’ятник історії та культури України ХVІІІ ст. Фото 1914 року перед відправленням селян нашого села на фронти І світової війни.
Уривок з книги В.О.Кравченка
"Писарівка і Щітки. Роки. Люди і долі."
Герої-підпільники нашого села
В липні 1941 року село Писарівка і Щітки були окуповані фашистами.
З ініціативи комсомольців та молоді в селі було створено молодіжну підпільну організацію «Спілка ленінців» керівником якої був Педулець Охрін. Першими підпільниками були Педулець Олександра, Педулець Настя, її сестри Люба і Маруся, Сільченко Ліда і Люся, Ільченко Льова, Мазуренко Степан. До кінця війни підпільна організація налічувала 30 чоловік. Штаб нашої організації був дуже законспірований, постійно змінювалися явочні квартири і паролі. Головною роботою підпільників було друкування і розповсюдження листівок.
У листівках закликали: «Бийте німецьких окупантів», «Не виконуйте наказів німецьких властей», «Не давайте хліба», «Шкодьте всюди де тільки можна», «Не їдьте на каторгу в Німеччину», «Тікайте в ліс», «Шукайте партизанів». А де ті партизани ніхто не знав. Розповсюдження листівок проводилось в селах Щітки, Писарівка, Сокиринці, Хижинці і також місто Вінниця. Було дано завдання Педулець Олександрі і Сільченко (Тарасовій) Люсі зв’язатися з вінницьким підпіллям. Впродовж 1941-1942 року в умовах надзвичайної конспірації—це було дуже важко виконати. Аж у листопаді 1942 року під час розповсюдження листівок у Вінницькому театрі підпільники зв’язалися з одним із керівників вінницького підпілля Олександром Левенцем. Педулець Охрім мав постійний зв'язок з ними. Був висліджений поліцаями і схоплений. Після тривалого перебування в гестапо, він нікого не видав. Був відправлений на каторжні роботи в концтабір у Німеччину. Після невеликої перерви ми знову активізували свою роботу. У Миколка Оріка був невеликий радіоприймач, він приймав відомості Совінформбюро про становище на фронті. Підпільники цю інформацію використовували для тексту листівок та агітації. Педулець Олександрі та Сільченко Люсі удалося поблизу села Майдан-Чапельский зустрітися з партизанами і отримати від них цінну допомогу для нашої діяльності. Підпільники нашого села здійснили диверсії проти ворога: зруйнували залізничний блокпост біля села Майдан, вивели з ладу залізничну вітку біля села Писарівка, одного разу відкрутили рейку, іншим разом намастили салом 50 метрів залізничного полотна: фашисти через це не могли доставити військового вантажу до міста Гайсин. Після повальних обшуків і облави вся молодь села за невеликою підозрою була заарештована і направлена до Вінниці з подальшою каторгою в Німеччині. Частині молодих хлопців вдалося втекти по дорозі до Вінниці і переховуватись. Теледида Володимир і Кравченко Олексій довгий час сиділи в комині бабусиної хати, бо вони ще були причетні до перерізання броньованого кабелю, що зв’язував Вінницю з Берліном. Дуже примітивною була наша типографія. Для листівок брали папір із мішків наколювали шилом текст на одному листку, клали його на змочене керосином одіяло поверх якого була нанесена мастика, на верх клали чистий листок паперу і по ньому прокочували декілька раз гільзою від снаряда. Так ми діяли до визволення нашого села в березні 1944 року. Потім наша група влилася в ряди Червоної армії і продовжила свій бойовий шлях до дня Перемоги.
Уривок з книги В.О.Кравченка
"Писарівка і Щітки. Роки. Люди і долі."
11.03.2016
