CТАТТI

21.10.2013

Автор: Гончарук, Т.
Источник: Гончарук, Т. Український народний одяг із с. Зеленянки (Крижопільський район Вінницької області) / Т. Гончарук // Матеріали до етнології Поділля : польові дослідження : зб. Вип. 1 / ред. В.А. Косаківський. – Вінниця : ВДПУ, 2005. – С. 46-49 : іл.

Село Зеленянка розташоване біля самого хребта Подільської височини, який є вододілом басейну річок Дністра та Південного Бугу, з Дністровського боку, в глибокій і широкій мальовничій долині. Вона тягнеться з-під смт Крижополя паралельно хребту. Посередині долини протікає річка Кам'янка, яка бере початок у селі із повноводного джерела під назвою, «Німого Копанка»[1].

Достовірних відомостей про час заснування села не існує Проте відкриття поселення трипільської культури IV тис. до н.е, свідчить, що ця місцевість обживалася людьми з прадавніх часів. Тут зібрано уламки керамічного посуду, глиняні фігурки людей, кам'яні знаряддя праці тощо.

За переказами назва села Зеленянка походить від першого поселенця в цих місцях Івана Зеленецького, котрий мав хутір і пасіку під Стратієвою горою. Нині цього прізвища в селі немає, але за 3,5 км в с. Яворівка Піщанського району це прізвище поширене і нині. Інші твердять, що назвою село зобов'язане надзвичайному багатству садів та різноманітних дерев у селі. Дійсно, в літній час, з якого б боку, із якого горба не дивись на нього – ніде не проглядаються дахи будинків, – суцільне зелене море. Справді – «Зеленянка» [1].

В цій статті йдеться про народний одяг села Зеленянки, який колись носили жінки і чоловіки та малі діти.

В 20-30 роках XX ст. жінки носили сорочку, спідницю, «польку» (верхній одяг), хустину. Дівчатка з 4 до 13 років носили «ротію» (такий одяг, як сарафан). Дівчата на голову одягали стрічку, хустку, «коду» (вінок з дрантя вишитий, обшитий пацьорками і квіточки волошок) і вінок, а одягалися так, як і жінки. Чоловіки носили сорочку, вовняні штани взимку або полотняні влітку, пояс. Одяг чоловіків відрізнявся від одягу хлопців головним убором. Чорну шапку мали чоловіки. Вони носили її прямо. В хлопців були сірі смушеві шапки. Носили вони їх набік. Верхній одяг у чоловіків – кожух, манта, піджак та ін.

У 40-50-ті роки люди ходили у фуфайках, піджаках, шинелях, на ноги взували валянки, калоші, чоботи, черевики. Чоловіки вже не ходять у полотняних штанах. Нижче розповімо про відмінність одягу нашого села від інших сіл.

Сорочка. У давнину носили гребінну сорочку (з конопель), 60 см шириною. Станок сорочки складався з трьох, а іноді з двох пілок. Сорочка була з поперечним швом. Верхня частина сорочки називалася станок, її окремо вишивали, а нижня частина – підтичка. В стану жіночих сорочок були вставлені клинці з боків, а рукави мали вишиті полики й манькети. Вставки на плечах сорочки були прямокутної форми, їх пришивали до пілок станка по основі. Збирки накривали підтичкою і так зшивали сорочку. Сорочки були «святешні» (з довгими рукавами) і буденні (з короткими), В жіночій сорочці розрізали пазушку спереду, вона так і називалась пазуха. Також у сорочці був комір – «стоянчик» (в буденці) та відложний, який закочувався і на дві «застьожки» зв'язувалися, бо не було ґудзиків (у святошній) [2].

Рукави викроювали окремо, вишивали впоперек. Широкий рукав, 25 см, довжина до ліктя в буденці, а в святошній – до руки, з манжетами і з вухами (вставками), які пришивали до коміра. Сорочку оздоблювали вишивкою, виконаною техніками мережка, хрестик і гладь. Кольори вишивок найрізноманітніші – чорний, червоний, зелений, синій, фіолетовий, голубий, рожевий, жовтий, сивий.

Вишивалися орнаменти у другій половині XX ст нитками муліне. Переважали в основному рослинні мотиви: польові квіти, троянди і рожі та колоски.

Але у дуже давніх сорочках – геометричний орнамент з «вужів» тощо. Носили жінки сорочку у давнину, випускаючи підтичку з-під спідниці, щоб виднілися 3-4 «цирки» (мережки), які вишивалися білою, чорною, червоною нитками.

Поясний одяг. Спідниця була вовняна і збиралася у зборки. До верху спідниці пришивали поясок з «трочками» (шнурами). Вона була широка, і складалася в складочки. Під низом спідниці є підшивка («листва»), вона шириною до 25 сил. Спідницю зав'язували збоку на «трочки» (шнурки), її прикрашали 4-6 складок внизу нижче рівня «листви»(підшивки) з широкою оксамитовою смугою посередині, по дві-три складки по боках від оксамиту На спідниці це все було розташовано горизонтально. Спідниці були чорного, зеленого, вишневого, коричневого кольору [5]. Також носили фартух, він був пошитий із ситцю. Складався із однієї або двох половин, зав'язувався на мотузочки (зав'язки). Фартухи були святкові із білого полотна, з вибитим або вишитим орнаментом, по низу зібраний зборочками, рюшами.

У жінок були «шерстяні» (вовняні) зелені і червоні пояси, куплені на ярмарку або ткані на верстаті, на рушниковому начинні, по два метри. Поверх верхнього одягу (кожуха, манти, польки) жінки також носили пояс.

Плечовий одяг. Поверх сорочки на плечах жінки носили кофту з довгими рукавами. Кофта пряма «долиною», донизу розширена, мала кругленький виріз «воловничок». «Стоянчик» без збирок. Плечовий одяг носили всі: і дівчата, і жінки. На свято новіший, а на будень старіший.

Зачіски і вбрання для голови. Зачіска жінок складалася із заплетеного в дві коси волосся, яке закладали на голову вчетверо, з проділом посередині. Волосся примащували сироваткою, «щоб стояло довше». Дівчата носили на голові такі зачіски: дві коси заплетеного волосся, складеного віночком, та волосся, заплетене в одну косу [4]. Весільним головним убором молодої був вінок, який виготовлявся із воску і сухих квітів, барвінку, часнику, з різнокольоровими «биндами» (стрічками). Дівоча зачіска – заплетена коса, волосся могло виглядати з-під хустки. А у жінки волосся сховане під хустку та «каптур» (чепець). Святкове вбрання жінки відрізнялося від буденного багато вишитими рукавами сорочки та «святешною» (святковою) спідницею. Жінки носили «шерстяні» (вовняні) хустки взимку і простенькі полотняні – влітку, білого, червоного, зеленого, жовтого і чорного кольорів. Пов'язували хустку на шию і під бороду Також старіші жінки в'язали велику хустку, кінці якої вив'язували ґудзом на голові, з тороками.

Використовували також хустки без тороків. Жінки заміжні «замолодичувались», в'яжучи хустку ззаду кінцями. На голові жінки також носили суконну хустку, яку робили на верстаті, та пухову хустку Зараз жінки з традиційного вбрання на голові носять хустку, зав'язану спереду або замолодичившись у спеку.

Прикраси. В селі Зеленянка в минулому жінки і дівчата носили такі прикраси – коралі, баламути, дукачі, пацьорки. У вухах жінки носили сережки, на руках – персні або браслети [5].

Взуття. В давнину жінки носили чоботи, черевики на високих корках з довгими халявами та з «застьожками», які засилялися шнурками. Взували постоли зі шкіри, личаки і солом'яки. Личаки виготовляли з лика, а солом'яники плели із соломи. Чоботи були зі шкіри. Взуття у багатших жінок було червоного, чорного та жовтого, а у бідніших лише чорного кольору. Жіночі чоботи мали різний крій. Халяви чобіт були з двома швами по боках халяви, вирізаних з одного шматка шкіри, з передами і закаблуками. Також була халява чобота з одного шматка шкіри, який зшивали одним швом, ззаду або збоку. Переди і заблуки викроювали окремо і потім пришивали до халяви. Висота халявок жіночих чобіт була у півлитки. Крій постолів. – гостроносі, за формою шматка шкіри «як у пиріжка», носок зшивали поверх ноги по центру. Личаки плели з лика прямим плетінням, солом'яники плели із соломи. Вони мали вигляд глибоких калош. Щоб взути чоботи, постоли, личаки, солом'яники, ноги потрібно було обмотували онучами, їх робили зі старого дрантя (ганчірок).

До ноги постоли прив'язували ремінчиками («ушкукнями») [4, 5].

Жіночий одяг села відрізнявся тим, що у сусідніх селах носили запаску і плахту. Запаски були вовняні. Це все носили до війни, а після війни вже майже не носили.

Чоловічий одяг. Давній чоловічий одяг Зеленянки (кінця ХІХ-початку ХХст.) складався з таких частин: сорочка, штани, пояс, шапка. Одяг бідних відрізнявся тим, що багаті краще одягались і мали більше одягу. Чоловічий традиційний костюм став зникати в кінці 40-х років до початку 50-х років XX століття. Елементи традиційного старовинного чоловічого вбрання зберігаються в сучасному одязі селян: сорочка, штани, пояс, шапка.

Сорочка. Чоловіки носили недовгу сорочку. Вона називалася «гребінна», виготовлена з конопляного полотна, шилася з двох пілок, а при потребі розширювалася бочками. Чоловічу сорочку шили з лінією перегнутої вдвоє по пітканню пілки полотна. На плечах інколи були клинці-вставки. Пазуху прорізали спереду, сорочка мала комір стоянчик. Іноді використовували відложний. Він був вишитий. Така сорочка називалася сорочка з маніжкою. Крій рукава був ширший, згори завужений частково донизу. Рукави вільні. Під рукавами чоловічої сорочки вставляли клинці. Вони мали квадратну форму і називалися «ластовиці». Вишивалася сорочка хрестиком та гладдю, вишивали комір, манжети та маніжку. Сорочку носили навипуск, не заправляючи в штани.

Поясний одяг. Влітку носили полотняні штани, а взимку – вовняні. Крій штанів був такий: широкі холоші, між ними була вставка – матня. Штани трималися на стані за допомогою «очкурні» (шнура, а з часом і пришивного пояска). Також у чоловіків був пояс шкіряний, або плетений чи тканий, до двох метрів довжини. Хлопці вперізувалися поясом з двома китайками або зсуканим шнурком. Чоловічі пояси були різних кольорів: червоного, синього, зеленого, рябого (білий з синім кольором). Тонкий пояс одягали поверх сорочки, грубий по матні, чугаєві, кожусі. Поясом обмотували стан, а потім випускали кінці пояса, які зав'язували двома вузлами з лівого, правого боку або посередині [3].

Плечовий одяг. Поверх сорочки на горішній частині тіла чоловіки носили піджак, манту, чугай, кожух з «родичами» (збирками). Виготовляли манту і чугай із сукна, купленого на базарі, а кожухи шили із виправлених шкір овець. Кожухи оздоблювалися зборками («родичами»), ґудзиками, червоними китайками і мали виложистий комір.

Зачіска та вбрання голови. Чоловіки стригли волосся під польку. Взимку на голові носили шапки, а влітку одягали бриль, виплетений із соломи власноруч.

У 50-тих роках почали носити картузи, пізніше капелюхи [3].

Взуття. Чоловіки носили таке взуття: чоботи, постоли , личаки, солом'яники, туфлі, черевики. Чоботи, туфлі та черевики виготовлялися зі шкіри. Личаки з лика, солом'яники плелися із соломи, а постоли зі шматка шкіри та ремінців. Були чоботи чорні та коричневі. Чоловічі чоботи мали такий крій: були з двома швами по боках халяви, яку вирізали з одного шматка шкіри (передня частина халяви) та мали закаблуки. Також халявки могли викроюватись з одного шматка шкіри, зашивали одним швом ззаду або збоку. До них пришивали окремо вирізані переди і закаблуки. Висота халяви чоловічих чобіт була до коліна. Чоловічі чоботи були тупоносі Зашивали носок зверху кругом ноги як збирки. Личаки і солом'яники плели укісним плетінням. Щоб взути чоботи, постоли, личаки, солом'яники, ноги обмотували онучами. Постоли та личаки закріплювались на «ушкурнятах» (ремінцях).

Одяг чоловіків села Зелянянка нічим не відрізнявся від чоловічого одягу сусідніх сіл. До війни чоловіки носили манту, чугай, тулуб, свиту, кожух, польку, а після війни почали носити воєнну форму, шинель, фуфайки, костюми. У сучасному чоловічому одязі від традиційного народного майже нічого не залишилося.

Верхній одяг. Верхній одяг в селі носили всі: і чоловіки, і жінки. Свити, манти, чугаїни, кожухи зі збирками, тулуби, польки і фуфайки та багато іншого.

За кольором вони були руді та чорні, виготовляли їх з сукна. Крій верхнього одягу, що побутував у нашому селі був найрізноманітніший:

1. спинка була пряма, розширена з боків клинцями або без них;

2. у спинку від стану вниз «вкладали» (вставляли) трикутні клинці.

Довжиною верхній одяг був нижче колін. У верхньому одязі були рукави і комір стоянчик або відложний. Верхній одяг був двобортний, «з душами». Поли глибоко заходили одна за одну. Він запинався на «бомбочки», які трималися на шкіряній петельці. Кожухи жіночі оздоблювалися смужками або зборками. Різниця між верхнім одягом у чоловіків та жінок полягала у тому, що у чоловіків полька була чорного кольору, а у жінок – рудого.

Одяг нашого села не відрізнявся від верхнього одягу сусідніх сіл. Після війни люди почали носити «полушубки», фуфайки, шинелі, сачки (верхній одяг пошитий на ваті). Сучасний верхній одяг відрізняється тим, що на селі почали більше одягати куртки, дублянки, пальта, шуби, рідше – кожухи, виготовлені фабричним способом. Вбрання, яке носили діти і підлітки, відрізнялося лише «ротією» (сарафан, пошитий з сатину чорного кольору, який носили дівчатка) І сорочками від одягу дорослих. Після закінчення війни одяг перестали шити з домотканих матеріалів. На родини, хрестини, весілля і похорони одягали нове святкове вбрання, а на сівбу і жнива – старий одяг, щоб не псувати нового.

Жителі села Зеленянки колись належали до панських селян. Місцеве населення села складається з людей, що живуть тут з діда-прадіда, але є і переселенці з інших сіл, таких як Голубече, Красносілка, Вільшанка, Крик-ливець, Ільківка, Заболотне, Гречківка, Городківка, Радянське, Сонячне та інших. Жителі села також працювали і працюють на заводах і на залізниці в Крижополі

Люди нашого села часто бували на ярмарках в Крижополі та в М'ястківці (Городківці).

Джерела та література

1. Віца Б. Г. Історія села Зеленянки Крижопільського району Вінницької області. Крижопіль, 1991. - 19с.

2. Записано автором у вересні 2003 р. від Гончарук Марії Іванівни, 1933 р. н., жительки с. Зеленянка.

3. Записано автором у вересні 2003 р. від Гончарука Володимира Порфирійовича, 1929 р. н., жителя с. Зеленянка.

4. Записано автором у вересні 2003 р. від Гончарук Галини Порфирівни, 1934 р. її., жительки с. Зеленянка.

5. Записано авторому вересні 2003 р. від Поліщук Ганни Іванівни, 1929 р. н., жительки с. Зеленянки