Один із найважливіших напрямів гітлерівського терору в роки війни визначався расистською теорією нацистів. Винищення «неповноцінних» народів та етнічних груп стало основною лінією політики Берліна на Сході Європи. Україна поряд з іншими європейськими державами стала жахливим полігоном нацистського конвеєру смерті.
Всього лише за місяць німецькі спецкоманди знищили 3,5 тис. євреїв у Вінницькій і 22,5 тис. у Кам’янець-Подільській області. У ґетто на території цих двох областей у 35 місцях примусового утримання перебувало 106 тис. євреїв. Місцем масових страт у квітні 1942 р. став П’яничанський Ліс під Вінницею, де після облав на місцевому стадіоні було зібрано і знищено близько 10 тис. євреїв. Всього на Вінниччині окупанти вбили понад 105 тис. євреїв, у т.ч. етапованих з окупованої румунськими військами Бессарабії й Буковини, а на Кам’янець-Подільщині – 13,1 тис. Зазвичай стратам євреїв передувала зловісна процедура проведення «реєстрації», про необхідність якої повідомлялося спеціальними оголошеннями в публічних місцях. Реєстрація була рівноцінною підписанню вироку: табори і ґетто ставали проміжними пунктами на шляху до газових камер і ровів, в яких розстрілювали нещасних.
Євреїв прямо з квартир почали забирати на різні роботи - будувати міст, на місці зірваного старо-міського, прибирати приміщення, переносити речі, працювати починали в 11 годин і кінчали роботу в 16, не годували і не платили ані копійки і так кожного дня, з будинків їх виводили поліцейські, а виводили на роботу німці. Євреїв - спеціалістів примушували працювати по спеціальності: музикантів - грати, протезистів - робити протези, шевців - шити, навіть при розстрілі 19 вересня 1941 року їх відділяли від родин і не страчували. Деякі з них, не змогли винести загибелі рідних і повернувшись додому закінчували життя самогубством. 10 вересня на євреїв звалилося нове нещастя: німці наклали на них контрибуцію - 300 тис. рублів. З 28 липня всі євреї виходили в місто з пов'язкою на рукаві, на ній була зображена шестикінечна єврейська зірка царя Давида, якщо у когось її не було, того штрафували на 10 карбованців, цей знак багатьох пригнічував. Однак самі вінничани на зірку не звертали ніякої уваги. Також євреїв виганяли з їхніх квартир, якщо вони сподобались німцям. Одного разу окупанти знесли цілий будинок в якому проживало декілька єврейських сімей. Будинок був ще придатний для життя, але стояв на вулиці Пирогова, яку приготувались назвати Фрідріхштрассе.
Мовою документів:
19 вересня похмурий холодний ранок. В провулку Абрамовича чути стукіт німецьких чобіт, німці в зелених шинелях, рослі і відгодовані - таких в Вінниці ще не бачили, вони оточили весь квартал і почали виводити євреїв на двір. Вздовж вулиці Козицького йшли жінки з маленькими дітьми на руках і вели старших діточок за ручки. Ішли старі люди, яких підтримували під руки діти та внуки, йшли вдягнуті у що попало і як попало, їх підганяли гестапівці.
Всіх євреїв збирали в дворі будинку №45 по вулиці Козицького, там їх саджали у вантажні автомобілі й увозили в напрямку Літина, але куди точно - не знав ніхто. А згодом по місту поширилась чутка, яка вражала всіх хто її чув, селяни що прийшли в Вінницю з боку Літина говорили що бачили і чули, як розстрілювали людей. Ввечері в двір Вінницького медичного інституту, в'їхало декілька підвод, які були до верху заповнені різними речами - одягом, взуттям, головними уборами… Це були речі євреїв вивезених з міста. Катастрофа стала, очевидною всім. «Вывезли нас за Винницу, подвезли к сараю, там еще были евреи, ожидавшие расстрела. В яме, находившейся приблизительно в сотне шагов, шёл расстрел приехавших раньше. Люди обнимались, в них стреляли из автоматов. Они падали. Слышен был страшный крик. Шли целыми семьями, жителями одного дома, знакомые, родные. Детям говорили, что они идут на свадьбу. Не у кого уже не было слёз и люди шли на смерть без плача. В тот страшный день, было расстреляно 16 тысяч человек.».
Таким-же було і 16 квітня 1942 року. Євреїв зібрали на стадіоні і повезли в напрямку села Зарванці, ввечері селяни, які приходили на базар у Вінницю розповіли, як 4 вантажних машини підвозили євреїв до великого будинку біля лісу, роздягали їх, та розстрілювали. 16 квітня в Вінниці було розстріляно 9 тисяч євреїв.
Не легшою була і доля українців, особливо військовополонених, ще в серпні в Вінницю прийшли під охороною десятки тисяч військовополонених. Їх залишили серед чистого поля в кілометрі від Вінниці, площу яку вони займали, оточили колючим дротом це став вінницький табір радянських військовополонених. Їх тримали під відкритим небом в тому одязі в якому вони були взяті в полон. Їх не годували, вариво з картопляних лушпайок і висівки, замість хліба, викликали кишкові розлади, холод - хвороби. Полонені вмирали по 100-120 чоловік за день, однак окупанти цим не переймалися - їх цікавила Україна без українців. Однак, вінничанам з дозволу конвоїрів, можна було передавати їм, і шматок хліба, і цигарку, і яблуко, і цибулю. Часто німці реагували на такі прохання з жалем і навіть говорили «Bitte», це було добросердне відношення конвоїра-солдата до солдата-полоненого - людини до людини. Зустрічалось багато вінничан, які допомагали військовополоненим втекти з полону, потім вони утікали до партизанів. Однак масової допомоги їм не було.
Вінницька молодь в окупованій Вінниці також була в найтяжчих умовах. Коли почалась депортація молоді, юнаків і дівчат ловили на базарах, в театрі, в школах і насильно вивозили до фашистської Німеччини.
Мовою документів:
Следует остановиться на операции 24.2 1943 г. Выполненной в с. Соболевка Теплицкого района Винницкой области. В трехэтажном здании школы под охраной немцев и полицаев численностью до 45 человек находилось 1650 человек молодежи, мобилизованной для увоза в Германию. Командир отряда Кондратюк А.Г., взяв с собой двух товарищей Яцюка К.Т. и Роскошенко П.Ф. пошел в село Соболевку с целью освободить молодежь.
Взяв в с. Соболевка еще трех подпольщиков вечером подошел к школе, расставил подпольщиков во дворе, а сам пошел в школу, имея при себе только пистолеты и финки. Зайдя в школу Кондратюк начал ругать полицаев: «Почему мол патефон не играет?», на их оправдание спросил, - « Где немецкий комендант?», ему указали на комнату не подозревая, что это партизаны. Зайдя к коменданту, предложил ему сдаться, немец бросился к Кондратюку и началась ручная потасовка.
Хотя тов. Кондратюк дал указание операцию провести без выстрела, но немца пришлось пристрелить так как он физически был очень сильный. После убийства немца началась стрельба по полицаям в упор.
На дворе подпольщики открыли огонь по убегающим полицаям. Полицаи и немцы подумали что нас очень много и бросились все на третий этаж и оттуда начали прыгать через окна в снег. Много было ранено. После изгнания немцев и полицаев тов. Кондратюк сказал перепуганным людям, что они свободны и могут идти домой, но больше не попадаться. При стычке убито три немца и пять полицаев.
Жахлива політика терору нацистів і їх союзників проти євреїв знищила їх як етнорелігійну і соціокультурну спільноту в Україні. Жертвами Голокосту на українських землях стали близько 1 млн євреїв.
27.01.2017
Публікації про голокост на Вінниччині
