Мапа Літинського району (http://ukrainainkognita.org.ua/)
|
Територія -0,96 тис. км2
На території району знаходиться 61 населених пунктів.
Кількість населення – 42,2 тис. осіб,
Відстань від райцентру до м. Вінниці автошляхами – 32 км.
Річки: Згар, Південний Буг
Адміністративний центр району – смт Літин
(1924 р. – отримав статус селища міського типу)
Населення – 6,9 тис. чол.
Телефонний код: 380-4347
Краю мій зелений, вічная дорога,
Ти безсмертник в полі, в небесах гроза
– Припаду я серцем до твого порога,
Як твоя кровинка, як твоя сльоза.
(М. Стельмах)
Літинщина… Край, на шляхах якого залишив незгладимий слід легендарний Устим Кармалюк, крислаті липи вздовж його дороги є хоч і мовчазними, але живими свідками подорожі цими місцями імператриці Катерини, що прямувала до Таврії. Цей край явив світові незабутнього Михайла Стельмаха… 577 років стоїть на перехресті цих шляхів подільське містечко Літин, зберігаючи свою історію, переживаючи сьогодення, мріючи про майбутнє.
Славний цей край і своїми родючими землями, садами, молоком, хлібами і працьовитими та гостинними людьми.
Літинський район знаходиться у північно-західній частині Вінниччини. Лежить у межах Подільської височини. Межує із Деражнянським та Летичівським районами Хмельницької, з Вінницьким, Жмеринським, Хмільницьким та Калинівським районами Вінницької області.
Надра району мають такі корисні копалини як: граніт, діорит, глину, пісок, поклади бурого вугілля граніту. Окрім цього розвідано незначні поклади бурого вугілля, граніту, флігопіту, мармуроподібних вапняків, каоліну, залізної руди. Є джерела мінеральних вод (с. Осолинка, Вербівка). Третина природних запасів торфу області знаходиться в Літинському районі. У структурі ґрунтів переважають опідзолені ґрунти (79%), в незначній кількості є дерно-підзолисті, чорноземи, лукові, болотисті.
Гортаючи сторінки історії та сьогодення Літинщини, можна лише здогадуватися, скільки поколінь виросло у цій місцевості і яке різноманітне було їхнє життя. Про це розповідають археологічні та історичні джерела, документи сивої давнини та зовсім недалекого минулого.
Сприятливі природні умови – родючі ґрунти, великі ліси багаті на дичину, – здавна приваблювали сюди поселенців. Найдавніші сліди проживання первісних людей в цій місцевості відносяться до часів трипільської культури і датуються ІV–ІІІ тис. до н.е. За 3 км. на південь від Літина розташоване трипільське поселення Білозірка. У 1990-1992 рр. тут проводилися археологічні дослідження, в результаті яких встановлено, що стародавнє селище складалося з більш, ніж сорока глинобитних споруд, розміщених без чіткого плану. Цікаво, що подібних поселень на Літинщині виявлено декілька, зокрема поблизу с. Залужне. Одну з них досліджено біля с. Сосни. За відбитками зерен у кераміці, вчені встановили культивування трипільцями у Соснах карликової і м’якої пшениці та плівчастого ячменю.
На рубежі нашої ери у цих краях існувало поселення черняхівської культури (ІІ–V ст. н.е.). Тут знайдені фрагменти сірого та чорного лощеного гончарного посуду, біконічні прясла, кістки тварин.
Довкола Літина відома ціла низка старожитностей слов’янського та давньоруського часу.
Учені-археологи нараховують у районі кілька десятків стоянок древніх людей, які різняться за часом та належністю до певних культур: 14 пам'яток трипільської культури, 8 поселень епохи бронзи, 4 пам'ятки скіфського часу, 3 – черняхівської культури та одне ранньослов’янське поселення.
На берегах Згару, що синьою стрічкою пливе поміж скель та зелених, порослих осокою і верболозом долин тихо причаївся Літин. Майже 600 літ минуло, як перші поселенці заснували це колоритне містечко.
Історія Літина починається з того часу, коли цей край був порубіжжям литовських володінь і, з метою захисту кордонів держави, роздаровувався частинами різним людям. Достеменно відомо, що раніше Літина вже існувало село Дяківці (Дядьків), яке в ХІІІ ст. належало легендарній Болохівській землі, а у 1442 р. було подароване польським королем Владиславом ІІІ якомусь С. Кослєвському. Раніше Літина згадується й село Микулинці. Князь Вітовт наприкінці ХІV ст. подарував це поселення Б. Микулинському, який загинув у боротьбі з татарами, а його дружина і син Іван потрапили у татарський полон. Литовський князь Свидригайло викупив їх звідти і повернув їм даровану власність.
Вперше Літин згадується в грамоті князя Свидригайла за 1431 р., коли ці порубіжні між Польщею і Литвою землі стали власністю брацлавського шляхтича Олександра Кмита (Кміта). Перші задокументовані володарі Літина – Кмитичі. Рід Кмити походив з Київщини і належав до найдавніших українських родин. На острові, утвореному річкою Згар і її притокою Шмигавкою, було споруджено укріплений замок, біля якого поселилися вільні люди – болоховці, ремісники і торговці. Замок мав 8 бійниць і вогнепальну зброю підйомний міст через річку і підземний хід до міста. Поруч з ним на «ставках» знаходилися два млини.
За народними переказами, Літин та його околиці у давні часи були густо вкриті лісом. Старі хати, а вік їх довший за людський, – перші свідчення тому: збудовані вони в зруб, бо лісу, було вдосталь. Хати будувалися з двома дверима.
Звідси купці вивозили хутро, мед, худобу, а найбільше – хліб. Перетворення його в другій половині ХVІ ст. з панського маєтку у староство сприяло подальшому розвитку ремісничого виробництва і торгівлі. У Літині було побудовано два нових млини. Кількість жителів зросла до 900 осіб, а довкола міста розрослися слободи: Слобода, Нові Осади, Селище, де оселялися ремісники та селяни.
20 вересня 1578 р. польський король Стефан Баторій особливою грамотою дарував Літину різні торговельні привілеї та Магдебурзьке право. Містечко отримало дозвіл мати два щорічних ярмарки, торг щопонеділка, вільні корчми, вільно шинкувати, продавати й купувати.
18.03.2010
Герб Літинського району
Літинський район
